З ПОДЯКОЮ У СЕРЦІ

НовиниComments Off on З ПОДЯКОЮ У СЕРЦІ

                                                                       З нагоди ювілею доцента кафедри

                                           спеціального фортепіано НАТАЛІЇ ГРАМОТЄЄВОЇ

 З  ПОДЯКОЮ  У  СЕРЦІ

 На життєвій стежині кожен з нас зустрічає людей, присутність яких так само обов’язкова, як й існування батьків. Це – ВЧИТЕЛІ –  у школі, навчальному закладі. Саме вони відіграють важливу, а часом й  визначальну роль у формуванні нашого особистісного і фахового рівня. Та зустріти на цьому шляху справжнього Вчителя – великий дарунок, який  отримує, на жаль, не кожен. Адже саме така зустріч, найчастіше, стає гарантією нашої  фахової спроможності…

На шляху мого професійного становлення мені пощастило зростати з прекрасними Вчителями, одним з яких була і залишається Наталя Володимирівна Грамотєєва – доцент кафедри спеціального фортепіано Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка.  Бажання зробити допис до  її ювілею розворушило у душі тремтливі спогади. Події тих літ, хаотично виринаючи, формувалися у поважний життєвий етап і чітке усвідомлення, що мені пощастило спілкуватися з прекрасною людиною і музикантом. Я ніби знову опинилася у такому безтурботному та водночас важливому періоді свого буття –  студентських роках.  Пригадала 6 і 10 класи тоді ще Львівської державної консерваторії ім. М.В.Лисенка, де відбувалися мої заняття з фаху, поновила у пам’яті відповідальні академічні концерти та серйозні іспити з поважними комісіями, які проходили  у Великій залі…

Колись я мала можливість поспілкуватися з Наталією Володимирівною і дізнатись її біографію. Отож… Вона народилася 20 серпня 1949 року у селі Виползово, що у Бологовському районі Калінінської області Росії. За кілька літ родина перебралася до Львова. Батько – Володимир Іванович –  військовослужбовець, по закінченню служби працював викладачем у Львівському технікумі механічної обробки деревини. Мати – Надія Кузьмівна – лікарем Львівської обласної клінічної  лікарні. У родині зростало двоє дівчат, кожна з яких обрали своїм фахом мистецтво. Молодша – Ірина –  стала художницею. А Наталя, по закінченню 8 класів середньої школи №66 та музичної школи №2, вступила до Львівського музичного училища, ставши однією з найкращих студенток фортепіанного відділу. Тому по завершенню навчання отримала рекомендацію для вступу до консерваторії та увійшла у 5%  тих, хто для подальшого здобуття вищої фахової освіти  мав право обрати  будь-який вищий навчальний музичний заклад колишнього СРСР. На той час подібна відзнака була доволі престижною та не кожен отримував  такий «щасливий  квиток».

Наталя Грамотєєва вирішила вступити до Петербурзької консерваторії (тоді ще Ленінградської)  – закладу, якій має давні традиції. Адже  свого часу відкриття першої Санкт-Петербурзької консерваторії в Росії, ініціатором якого виступив Антон Рубінштейн, стало історичною  віхою музичної культури, початком становлення  вищої фахової музичної освіти.

У 1968 році Наталія Грамотєєва вступила до філії цієї консерваторії, що знаходиться у Петрозаводську, де  навчалася у класах Рензіна І.М., Зубравського К.Ф., а завершувала освіту у відомої піаністки, професора З.Тамаркіної. По закінченню продовжила фахово зростати вже  в асистентурі-стажуванні Ленінградської консерваторії ім. М.Римського-Корсакова (1973-1975, клас професора М.Хальфіна). Життя тих літ було доволі  насиченим – вона брала участь у конкурсах, різноманітних концертах, працювала концертмейстером. Їй навіть довірили викладати –  Наталя Володимирівна  керувала педагогічною практикою студентів. По завершенню асистентури-стажування   її скерували на роботу до Львівської державної консерваторії  ім. М.В.Лисенка. Це якраз був рік мого вступу до цього навчального закладу.

Отож коли я вперше прийшла на урок-знайомство з Наталією Володимирівною, була приємно вражена віком мого викладача – виявилося, що вона лише трохи старша за мене, дуже симпатична, привітна, зі щирою посмішкою і поглядом розумних очей. На цій зустрічі ми познайомилися та отримали програми. Так розпочалося моє спілкування з Наталією Володимирівною.

Лекції з фаху були цікавими, наповненими асоціаціями та  живим показом. Прекрасна піаністка, Наталія Грамотєєва відразу бачила недоліки студента, допомагала у їх подоланні. Разом з тим вона надовго не зупинялася  над вирішенням однієї й тої самої піаністичної проблеми. Вважала, що студент вищого навчального закладу –  вже музикант певного рівня і повторювати йому по кілька разів одне й те саме немає потреби. Тому  часом траплялися  драматичні ситуації, лилися сльози  та виникали дитячі обрάзи за суворий тон викладача на наступному уроці, коли ти ще не зміг опанувати  попереднє зауваження. Та до кожного з нас, учнів її класу, вона мала індивідуальний підхід: тут і серйозність, і часом жарти, і розмови «про життя» та музику. Наталія Володимирівна наполягала на тому, щоб  вже на першому уроці  твори   мають бути вивченими напам’ять. А зробити це було часом  ой як не легко! Зізнаюся, мені часом сниться один і той самий сон: я маю виступати на якомусь відповідальному  концерті та чомусь ще не знаю творів напам’ять. Мабуть це «спрацьовує» специфіка мого нинішнього фаху – фаху концертмейстера – адже     виконуємо твори з нот.

На уроках увага викладача  була зосереджена на розумінні жанрово-стильових особливостей твору, що вивчається. Разом з тим  ретельно  опановувалися й певні технічні навички. Наталя Володимирівна вміла підказати, як вирішити ту чи іншу технічну проблему. Я і донині, коли у  моїх студентів виникають якісь технічні труднощі під час  виконання фортепіанної партії романсу чи камерно-інструментального твору, пригадую поради свого викладача та, відповідно, рекомендую їх вже своїм вихованцям.

Наталю Володимирівну завжди хвилювало питання співвідношення техніки, ремесла та художнього начала. Своє завдання, як викладача, вона бачила у необхідності скерувати студента у напрямку осмислення твору, стимулювала пошуки засобів для відтворення художніх образів, які, на її думку, мали формуватися у художній уяві виконавця. Прагнула пробудити  музичну самосвідомість, самостійність думки. Навчала досягати у своєму виконанні  вивіреності кожної деталі, кожного звука, фрази, відчуття усіх гармонічних змін. Завжди наполягала на тому, щоб ми слухали записи  тих творів, що виконували, вміли порівняти їх інтерпретації різними виконавцями. У кожному з нас вона виховувала справжню творчу особистість.

А вірність своїх постулатів Наталія Володимирівна  доводила власними численними виступами на концертній естраді – адже постійно грала, тримала прекрасну виконавську форму. Під її чутливими пальцями інструмент завжди «співав». Доведена до досконалого рівня  фортепіанна техніка, свобода та природний артистизм дозволяли Наталії Володимирівни володіти доволі об’ємним репертуаром:  від  музики Бароко до творів сучасних композиторів (Д.Шостаковича, І.Стравінського,  М.Скорика). Пригадую її досконале виконання хроматичної фантазії і фуги Й.С.Баха, 24 прелюдій (ор.28) Ф.Шопена, «Крейслеріани» (ор.16) Р.Шумана, чотирьох музичних моментів (ор.16) С.Рахманінова. А виконання  Наталією Грамотєєвою   «Афоризмів»(ор.13) та Другої сонати (ор.61) Д.Шостаковича стало першою презентацією творів   у Львові. Тривале артистичне життя  на сцені я би ще пояснила не лише природною обдарованістю нашого викладача, а й надзвичайним працелюбством, високопрофесійним ставленням  до своєї справи – якостями, які вона прагнула виховати у  кожного з нас.

Завжди насиченими були і концерти студентів її класу. Зокрема, тематичні: «Концерти для фортепіано з оркестром класичного стилю»,   «Концерти для фортепіано з оркестром  ХХ ст.», «Фортепіанна музика ХХ ст.», монографічні концерти до пам’ятних дат – з творів Й.С.Баха, Ф.Шопена, Ф.Шумана, Д.Шостаковича, І.Стравінського…

Минуло вже багато років від того часу, коли я закінчила Львівську державну консерваторію ім. М.В.Лисенка. Проте ніколи не переривався творчий і людський зв’язок з моїм  Наставником. Ім’я «Наталя» походить від  слова латиною «наталіс», що означає «рідна». Направду, Наталя Володимирівна  – рідна, сердечна людина для кожного з нас – її випускників і теперішніх студентів. При зустрічі (а ми працюємо в одному навчальному закладі) вона завжди поцікавиться планами, спитає про родину, про мою доньку та  щиро зрадіє її успіхам.

А я і дотепер трохи хвилююся, коли запрошую Наталію Володимирівну на  концерти студентів свого класу. Я потребую її порад і неупередженої оцінки. І коли чую схвальні відгуки, розумію, що я не скривдила свого викладача, що підтримую марку гідної випускниці її класу.

А Наталя Володимирівна і далі продовжує плідно працювати, наповнюючи студентів щирою любов’ю до музики, спонукаючи до високих досягнень, виховуючи нове покоління піаністів – майстрів свого фаху. На сьогодні її випускники працюють у різних куточках світу, достойно репрезентуючи «фортепіанну школу Наталії Грамотєєвої». А ще її випускники дотримуються  цікавої традиції – щороку наприкінці червня вони зустрічаються зі своїм Вчителем, розповідають про свої досягнення і вже своїх вихованців, ведуть цікавий альбом спогадів…

Для справжнього Вчителя його фах – це те, що заповнює його внутрішній світ, полонить його душу.  Та справжній Учень – той, хто пам’ятає, цінує, не забуває. І це надзвичайно важливо – тому що  саме з такої пам’яті формується наша історія…

З ювілеєм, дорога наша Наталя Володимирівна!Нехай кожен день додає Вам життєвих сил, оптимізму та наснаги для реалізації найсміливіших планів і задумів. Нехай щастить на талановитих і вдячних студентів, ніколи не полишає Вас Муза, живить новими ідеями та цікавими творчими проектами.

Тетяна Молчанова,

     професор, доктор мистецтвознавства, випускниця 1980 року.

Comments are closed.

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations