ПРО ВЧИТЕЛЯ МОЄ НАЙКРАЩЕ СЛОВО…

НовиниComments Off on ПРО ВЧИТЕЛЯ МОЄ НАЙКРАЩЕ СЛОВО…

ПРО ВЧИТЕЛЯ МОЄ НАЙКРАЩЕ СЛОВО…

З нагоди  ювілею професора ЛНМА імені М.В.Лисенка
Мирослави Олександрівни Логойди

          З етапів свого професійного становлення і зростання кожен з нас, насамперед, згадує Вчителів. Саме вони мають великий вплив на те, якими фахівцями ми станемо у майбутньому.Їх вміння, майстерність, мудрість, знання впливають на обрання нами  майбутньої професії. Якщо б не було Вчителів, ми б залишилися без крил, не злітали б у небо – адже саме їхніми зусиллями зростають у нас ці крила. Саме вони  висівають у наших серцях розумне, добре і вічне. І наш обов’язок –   бути вдячними  їм за це…

Бажання написати статтю з нагоди ювілею професора кафедри сольного і камерного співу Мирослави Олександрівни Логойди виникло у мене  з власної нестримної потреби сказати добре слово на адресу одного з моїх улюблених Вчителів. Водночас це виявилося  і… нелегким завданням. І не тому, що немає що сказати, а через те, що труднощі виникають саме тоді, коли цю людину знаєш впродовж  багатьох років. А ще й тому, що  ти щиро вдячна їй за участь у твоїй  не лише творчій, а й життєвій долі.  Отож все хочеш пригадати, не упустити нічого, намагаєшся віднайти у пам’яті цікаві моменти спілкування з такою рідною для тебе людиною.

Спостерігаючи за Мирославою Олександрівною, за плечима якої вже певний відлік років (часом непростих і нелегких!), мимоволі запитуєш: завдяки чому ця мініатюрна жінка у наш складний час, сповнений дріб’язкових труднощів, а часом і великих негараздів, зберігає оптимізм, посмішку на обличчі.  віру у життя таперемогу добра? Мабуть, лише через щире та віддане служіння Музиці. Адже це велика благодать – попри усі випробовування не втратити цієї молодечої захопленості своєю справою, вміння брати до серця проблеми своїх студентів і допомагати їм, попри всі життєві хуртовини  бачити у нашій буденності досконалість буття. Вона любить людей, своїх студентів, своїх дітей і онуків, усю свою родину. З любов’ю говорить про будь-який виконуваний твір, про камерний спів і мистецтво загалом. І ця радість захоплення складає сенс її життя. Недарма кажуть, щоб запалити вогонь в очах учня, треба самому  постійно горіти.

Мирослава Олександрівна Логойда (з дому – Благітка)  народилася 5 березня 1940 року Львові, в інтелігентній  родині. Батько – Олександр Благітка був юристом. На превеликий жаль,  дитина так і не побачила батька, який був призваний до лав Радянської армії  і  загинув безвісти у 1940 році.  Мати – Марія Федорчак, володіючи оксамитовим мецо-сопрано, у 1945–1953 рр. працювала в хорі Львівського театрі опери та балету ім. І.Франка, та доволі часто брала з собою на роботу доньку.  Отож дитинство Мирослави  проходило за лаштунками театру, де у вечірні години вона робила уроки. Саме тут дитина  почала вперше «працювати». Це були «ролі» маленького синочка Чіо-чіо-сан з однойменної опери Дж.Пуччіні,  відтак служника Гассана («чорномазого») у «Запорожці за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, і цілком «серйозна» роль Русалочки в опері «Русалка» О.Даргомижського. Дівчинка чула у спектаклях і концертах відомих співаків, які того часу приїздили до Львівського театру опери та балету: С.Лємєшева, І.Козловського, П.Лисиціана, Є.Чавдар, Б.Руденко, П.Норцова. Театральны лаштунки   стали  музичним дитинством, її  «театром». Швидше за все саме тоді виниклалюбов до  музики,  співу, що у майбутньому відіграло ключову роль  щодо обрання фаху.  У 1958 році Мирослав Логойда  закінчила Львівську середню музичну школу-інтернат(клас фортепіано О.Пясецької–Процишин); у 1963 –  Львівську державну консерваторію (клас професора О.Криштальського). Та вже студенткою почала працювати концертмейстером оперного класу Львівської консерваторії. У 1963–1965 рр. вона стала концертмейстером і викладачем Львівського державного музичного училища, не полишаючи роботи у консерваторії.  А у   1965 році  повністю  перейшла на роботу  до рідної Alma Mater, де працювала концертмейстером  вокальної кафедри (тепер – кафедра сольного і камерного співу, у класі доцента Н.Чубарової та заслуженого діяча мистецтв України, професора  О.Дарчука), а також викладачем кафедри концертмейстерства. Проте  нестримна тяга до вокалу   логічно  скерувала її на кафедру сольного співу, де від 1977 року Мирослава Олександрівна  почала викладати камерний спів. У 1993 році вона отримала звання доцента, а у 2000  – стала професором кафедри. Впродовж 1997–2002 рр. Мирослава Олександрівна активно зайнялася  просвітницько-виховною роботою. Це були концерти  класичної вокальної музики, які  виконувалися студентами її класу та відбувалися на сцені народного дому Львівського товариства «Просвіта»ім.  Т.Шевченка.

На сьогодні у її викладацькому доробку – понад 250 випускників, які працюють у різних куточках світу, серед яких: народна артистка України Л.Кондрашевська,   заслужені артисти України (М.Фарина, О.Велка, О.Дерда, Я.Войтюк, І.Попов),  величезна кількість лауреатів Міжнародних і Всеукраїнських конкурсів. А у  творчому активі – вагома кількість  збірок творів галицьких композиторів (віднайдених і упорядкованих, і навіть писаних нею з рукописних матеріалів – адже донедавна ще не було комп’ютерних програм з написання нот), статей, методичних розробок, низка концертів різної тематики. Мирослава Олександрівна була і залишається активним керівником великої кількості яскравих творчих проектів, в яких виконуються твори духовної музики та ораторіального жанру: ораторія «Самсон» Г.Генделя (1994), ораторія «Іллія» Ф.Мендельсона-Бартольді (2000, 2007, 2018), «Ave Maria»(2001), «StabatMater» Дж.Перголезі (2003), меса «Solennella» Дж.Россіні (2004), Missa brevis sn F  В.А. Моцарта (2006), Requem  В.А.Моцарта (2006, 2012), симфонія Г.Малєра (2008), «Ave Verum» (2008), меса «Gloria» Дж.Пуччіні (2008),  Г.Генделя «SalveRegina»(2014, 2915),  А.Дворжака (2016), «StabatMater» Е.д’Асторга, Кавова кантата Й.С.Баха (2018).

Мирослава Олександрівна  закохана у  свій фах, любить своїх студентів як власних дітей, вміє в кожного виховати  любов до музики, співу.   Свого часу вона   відіграла неабияку роль  і у моєму житті, і не лише фаховому.Увійшовши у моє життя, залишилася в ньому на всi роки, допомагала, пiдтримувала, надихалана подальші професійні і творчі злети.Я щиро завдячую ій за свою неймовірну любов до музики.  Та  що найважливіше –  вона зуміла прищепити мені любов до концертмейстерства– фаху, який я обрала у майбутньому(саме в її класі я навчалася азам цієї професії). Це був такий поштовх, що я і дотепер не можу зупинитися. Я не лише працювала концертмейстером, а й нині викладаю концертмейстерський клас, пишу монографії, навчальні посібники, енциклопедії,  статті, і навіть захистила докторську дисертацію, обравши саме цю тему для захисту. Адже  намагаюся привернути увагу до цього фаху– піднести на вищий щабель роль концертмейстера у спільному виконавському процесі, примусити виконавців гідно оцінити музиканта, без якого будь–який, навіть найзірковіший соліст не може існувати, без попередньої роботи  якого не відбудеться жоден оперний чи балетний спектакль, виконання хорового твору чи будь–який музичний конкурс; не будуть функціонувати виконавські вііддли та кафедри навчальної музичної тріади: ДМШ – музичне училище – вищий навчальний музичний заклад. Він, як Атлант, тримає на своїх плечах  величезну будівлю під назвою «виконавство» солістів різних напрямків. Без нього зупиниться все – навчання, діяльність різноманітних концертних організацій, виконавські конкурси, театри і навіть домашнє музикування…

Саме Мирослава Олександрівна виховала у мене  цю любов, цей професійний патріотизм як власним прикладом (коли я навчалася в її класі, вона ще активно грала сама, працюючи концертмейстером в класі професора, заслуженого діяча мистецтв України О.Й.Дарчука), так і, передусім,  уроками з концертмейстерства, на яких із захопленням сама ілюструвала твори,  багато розповідала про них,  наводила аналогії та цікаві приклади.  Часом такі уроки тривали дві години, по закінченню яких (а мій урок був останнім у розкладі викладача) ми продовжували своє спілкування вже поза класом, прямуючи разом додому,  де  розмови плавнопереходили до життєвих тем.

Наше творче та й життєве спілкування поновилося, коли,  після закінчення асистентури–стажування Київської державної консерваторії, я почала викладати концертмейстерський клас. Мирослава Олександрівна  вже тоді керувала класом  камерного співу. Співпраця студентів  наших  кафедр завжди є корисною. Адже ще під час навчання вони  мають прекрасну можливість отримати фахову практику, використати власний творчий пошук, поповнити свій репертуар. Разом з Мирославою Олександрівною ми відкривали для України талановитого дагестанського композитора, народного артиста Дагестану Ширвані Чалаєва, запросивши його до нас та силами наших студентів виконавши усі його камерно–вокальні цикли. Ми віднайшли вокальні цикли («Сніжинки», «Стежка», «Курочка Рябка») Олександра Гречанінова, який,  до речі,  написав їх на замовлення сестер Гнесіних – засновниць відомого Московського музично-виховного комплексу   «музична школа –музичне училище –музично-педагогічний інститут».   А ще були цікаві  концерт з творів Л.Ревуцького, де звучали його «Галицькі пісні»; концерт камерно-вокальних мініатюр та оригінальних дуетів для голосу у супроводі фортепіано Дж.Пуччіні – до того часу невідомих українському виконавцю та слухачу. До слова, концерт з творів невідомого… відомого італійського композитора став вагомою подією у житті нашого закладу. І вже впродовж десяти років  активно співпрацюємо над творчим проектом «Маловідомі жінки–композитори», який знайомить широкий слухацький загал із  творчістю жінок-композиторів різних країн та епох.  Адже в  історії академічної музики  існують чимало забутих, талановитих жінок-композиторок, які заслуговують  на розповідь про них  та їх творчість.

Перерахування низки мистецьких заходів, ініціатором яких виступила Мирослава Олександрівна, може скласти не один  вагомий том. А показовими у цьому аспекті є програми та афіші, в яких охоплено мабуть все, що можна було виконати. Але це не є перешкодою для Мирослави Олександрівни. Переконана, вона віднайде ще якісь цікаві (і досі не виконувані твори), запалає новою ідеєю чи новим творчим проектом.

Її творчий погляд спрямований у майбутнє. Отож побажаємо їй здоров’я, наснаги, довгих років життя, осяяних незгасимим творчим горінням та  яскравими  звершеннями. З роси і води!

Тетяна Молчанова,
професор,доктор мистецтвознавства

_DSC6547 IMG_8671 _DSC9842

Comments are closed.

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations