Модест Менцінський – Аліна Шевченко: динаміка творчого діалогу

НовиниComments Off on Модест Менцінський – Аліна Шевченко: динаміка творчого діалогу

Модест Менцінський – Аліна Шевченко: динаміка творчого діалогу

Жорстка конкуренція музикантів-виконавців у сучасному культурному просторі змушує навіть студентів осягати ті вершини, які ще не так давно були під силу лише зрілим майстрам. Це спостереження стосується багатьох інтерпретацій наших колег, в тому числі й прекрасного виконання складної і амбітної програми, яку 11 листопада запропонували віолончеліст Модест Менцінський та піаністка Аліна Шевченко

Концерт зумів привернути увагу численних слухачів, і це зовсім не дивно, бо молоді виконавці вже встигли утвердитись на концертній естраді і здобути симпатії публіки. У творчому тандемі їх об’єднав ІІ всеукраїнський конкурс камерних ансамблів ім. В. Повзуна в Одесі. На цьому конкурсі обидва виконавці не лише високо оцінили мистецтво одне одного, а й зрозуміли, що повинні виступати разом. “Насичений, глибокий звук та сценічна подача – його дуже цікаво слухати “, – розмірковувала про манеру гри Модеста Аліна; він же помітив, що піаністка “розцвіла за фортепіано в Одесі як прекрасна квітка, квітнучи та випромінюючи енергію  і в сонячний день, і у хурделиці танець»

Початки їх творчої кар’єри були доволі подібними: обоє захопились музикою в ранньому дитинстві, в родинному колі. Бабусине фортепіано, на якому мама охоче награвала популярні мелодії, стало імпульсом для Аліни Шевченко. Модест Менцинський – музикант, навчання якого розпочалося тоді, коли він сказав перше слово. У три роки він вже мав певні смаки в академічній музиці, надаючи перевагу концерту для віолончелі із оркестром Дворжака – “він міг настільки мене заспокоїти, що я сидів завмерши до останньої ноти”, – стверджував Модест. Далі ж обоє впевнено долали необхідні етапи становлення: для Аліни Шевченко це була донецька спеціалізована музична школа-інтернат для обдарованих дітей, клас професора Наталії Чеснокової при донецькій державній музичній академії ім.С. Прокоф’єва, згодом й сама академія (клас професора Наталії Чеснокової), а з 2014 року –  ЛНМА ім. М.В. Лисенка (клас фортепіано професора Галини Блажкевич та камерного ансамблю Наталії Вакули), концертні виступи в Україні та Південній Кореї, участь у майстер-класах відомих піаністів та запис CD-диску “Камерні твори С. Прокоф’єва”. Модест Менцинський навчався у Львівській спеціалізованій музичній школі ім. С. Крушельницької (клас викладача Ганни Менцінської). З 2013 року продовжує студії у ЛНМА ім. М.В. Лисенка (клас віолончелі доцента Тараса Менцінського та камерного ансамблю доцента Тетяни Слюсар), виступає в Україні та Польщі, бере участь у багатьох міжнародних музичних фестивалях та майстер-класах відомих віолончелістів. Обоє музикантів активно концертують як солісти та камералісти.

Для презентованого концерту дует обрав музику ХХ ст. – різну за стилістикою, образними векторами, дуже складну і відповідальну для інтерпретації: сонати для віолончелі та фортепіано Сергія Рахманінова, Дмитра Шостаковича та Євгена Станковича, а також “Східний танець” № 2 Рахманінова для віолончелі та фортепіано. В першому відділі нероздільно панувала музика Рахманінова. Свою сонату для віолончелі та фортепіано g moll op. 19. він не трактував як традиційний зразок жанру, а як художній діалог рівноправних учасників. Написана у 1901 р., соната містить в собі багато передбачень opus magnum композитора – Другого фортепіанного концерту і за мистецькою досконалістю цілком може з ним конкурувати, проте надто довго залишалась в тіні найпопулярнішого шедевру Рахманінова. Дует Менцінський – Шевченко розкрив у цій сонаті питому сутність стилю композитора: його проникливу філософську лірику, мелодичні алюзії до давніх духовних напівів, що вибагливо поєднуються з пізньоромантичною віртуозністю, фрескову об’ємність звукової палітри. Молоді музиканти зуміли зберегти цілісність масштабної форми, природно і непомітно долаючи всі технічні труднощі. “Східний танець” для віолончелі та фортепіано op. 2, № 2 став ефектним колористичним завершенням першого відділу.

Другий відділ відкрила соната для віолончелі та фортепіано op. 40 Д. Шостаковича. Не можу не вказати, що Аліна є справжньою фанаткою музики Шостаковича, що не могло не позначитись на пасіонарності її виконання. Цей опус, написаний в 1934 р. знаменує перехід від раннього зухвало-модерного експериментаторства митця – до його «нової простоти», глибини музично-філософських концепцій симфоній та камерних циклів. Дуже влучно цей твір охарактеризував Володимив Хавров: “Шостакович говорив про спробу віднайти чисту музичну мову та образну чистоту. Про неї дійсно можна говорити, як про таку, що відмовилася від футуризму більш ранніх робіт. Шостакович звертається до класичного варіанту розвитку матеріалу.  Перша частина – звичайна сонатна форма, друга – скерцо – типовий гротеск Шостаковича, третя – медитативна експресія, фінал – іронічне рондо, яке потребує великої майстерності обох музикантів”. Як видається, саме ця різнобічність, типово класична розмаїтість граней буття, перенесена великим майстром у ХХ ст., найбільше привабила львівський дует, і виявилась найцікавішим художнім завданням, з яким вони гідно впорались.

Завершила концерт соната для віолончелі та фортепіано № 3 Станковича – нагадаю, за першим музичним фахом віолончеліста. Вибір твору був зумовлений бажанням музикантів неодмінно виконати твір українського композитора. Рання соната (1973) одного з найвидатніших сучасних митців захопила їх складною інтелектуальною палітрою символів і значень. Як про це висловився Модест: “На перший погляд ти думаєш, що це просто набір дисонансів, кластерів, а потім після проробленої значної інтелектуальної роботи усвідомлюєш, що кожна нота тут є далеко не випадковою ”. Перевагою їх інтерпретації видається саме ця «не випадковість», здатність знайти логічно вибудувану цілість авангардно-експериментального твору, відкрити його суголосність до напруженого ритму сьогодення.

Дует Менцінський – Шевченко зараз лише на початку свого творчого шляху, проте вже у перших виступах проявляються ті риси, які визначають своєрідність їх художньої манери: схильність до складних масштабних полотен сучасних композиторів, напружена інтелектуальна робота, захоплення експресивною, сповненою жорстких суперечностей і яскравих контрастів звуковою картиною світу. Це вповні продемонстрував концерт у стінах alma mater молодих музикантів, в якому вони представили свій творчий маніфест.

                                    Петро Жеруха

DSC_0540_1 DSC_0531_1 DSC_0553_1DSC_0531_1 DSC_0553_1

Comments are closed.

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations