Кафедри “А” та “Б” спеціального фортепіано

Клас фортепіано у Консерваторії Галицького музичного товариства існував від 1859 року, коли його запровадив Кароль Мікулі. Навчання поділялося на нижчий та вищий курси і починалося від самих основ – для вступу до консерваторії не вимагалося попередньої підготовки. Від 1860-х рр. до співпраці у Консерваторії стали запрошувати ще й інших викладачів фортепіано.

За 30 років роботи Кароля Мікулі фортепіанний клас консерваторії під його керівництвом не тільки дуже виріс кількісно, але й піднявся на високий фаховий рівень. У 1886/87 навч. році консерваторія мала вже три основні курси фортепіано (нижчий, середній і вищий), на яких навчалося 148 учнів. Навчання на кожному курсі тривало декілька років. Окрім самої фортепіанної гри,  для тих піаністів, що бажали стати вчителями музики, було введено педагогічний курс. Фахову освіту на вищому курсі фортепіано Консерваторії ГМТ в класі Кароля Мікулі, за підрахунками Л. Мазепи,  отримало 110 учнів, загальна ж кількість його львівських учнів можливо доходила до 400. Завдяки неймовірній плідності своєї роботи Мікулі виконав завдання, яке здавалося б зовсім непосильним для однієї людини. Він не тільки витворив потрібний для ефективного розвитку мистецтва культурний ґрунт у Львові і прищепив галицькій інтеліґенції добрі музичні смаки та розуміння серйозної фортепіанної музики, але й водночас виховав загін піаністів-фахівців високого класу, які змогли продовжити розпочату ним справу професіональної музичної освіти. На жаль, львівська громада не завжди здатна була оцінити заслуги музиканта і йому не раз дорікали надмірним розвитком фортепіанної гри та вимагали більшої уваги до хору, оркестру чи органного класу.

У червні 1887 року Мікулі пішов у відставку з усіх своїх посад в Галицькому музичному товаристві. Тоді ж для ведення вищого курсу фортепіано було запрошено з Тернополя Владислава Вшелячинського, а до викладання на нижчому курсі залучено Вінценту Целінґер (обоє – учні Мікулі). Від 1894 до 1938 р. професором фортепіано в Консерваторії працював ще один учень Мікулі – Францішек Нойгаузер. Францішек Сломковський викладав фортепіано у роках 1876-1924. Від 1891- до 1929 р. фортепіано викладав також і Мєчислав Солтис [3]. У 1897-1898 рр. вищий курс фортепіано у львівській консерваторії ГМТ вів Генрик Мельцер-Щавинський.

1898 року на посаду професора вищого курсу фортепіанної гри до Консерваторії Галицького музичного товариства прийшов Вілем Курц, який пропрацював тут надалі двадцять років. У цей час із загального числа 405 учнів Консерваторії на фортепіано навчалися 208. Фортепіанний відділ або школа, був поділений на чотири курси: підготовчий, дворічний нижчий, трирічний середній та трирічний вищий. У 1911 році з ініціативи Курца було введено концертний курс фортепіанної гри для кращих випускників цього відділу Консерваторії, термін навчання піаністів розширився від 9 до 12 років. На концертному курсі навчав сам В. Курц та Міхаель Задора. Коло предметів, які вивчалися студентами, було значно розширено: запроваджено навчання камерного ансамблю та історії піанізму. Педагогічний курс окрім вивчення дидактики, методики, естетики гри і т. п. передбачав також практику в класах нижчого та середнього курсів Консерваторії [4, 90]. Лекції з фортепіанної педагогіки для студентів вищого курсу фортепіано читав Вілем Курц, історію піанізму під керівництвом професора підготувала його асистентка Юзефа Кретович.

Метода Курца справила великий вплив на розвиток фортепіанної педагогіки та виконавства в Галичині. Подібно, як і його попередник Мікулі, Курц зумів об’єднати навколо своїх засад велику кількість учнів та послідовників, що дає всі підстави говорити про створення ним мистецької піаністичної школи. У нього вчилися піаністи різних національностей. Відзначимо, що з педагогікою Курца пов’язана поява і розквіт українського фахового піанізму в Галичині.

Після від’їзду В. Курца в Консерваторії Галицького музичного товариства продовжували працювати його учениці – Гелена Лісіцка та Юна (Юзефа) Кретович, колишня асистентка професора [7]. У 1920-х рр. на вищому і концертному курсах фортепіанного відділу Консерваторії ГМТ викладали Артур Гермелін, Генрік Ґюнсберг, Гелєна Оттавова, Марія Солтисова, Корнелія Тарнавська, Вітольд Фріман, Вінцента Целінґер [6].

1928 року, в зв’язку з реорганізацією музичної освіти у Польщі,  в Консерваторії Польського музичного товариства у Львові було утворено кафедри. Завідувачем фортепіанної кафедри було запрошено Леопольда Мюнцера. Він керував нею аж до 1939 року, залишаючись одним з найактивніших музичних діячів та яскравих концертантів Львова. Студенти Мюнцера виступали з тематичними класними концертами як старовинної, так і нової музики.

У першій третині ХХ століття у Львові було багато інших музичних шкіл, більшість з яких навчала передовсім гри на фортепіано. Декотрі з них запрошували до співпраці визнаних професорів з Відня чи Варшави і давали своїм випускникам дійсно високий рівень підготовки. Проте Консерваторія ГМТ завжди мала пріоритет в офіційних колах, що виявлялося, зокрема, у такому факті: тільки цей музичний навчальний заклад у Львові мав право у 1920-1930 рр. видавати диплом вчителя музики з правом подальшої роботи у загальноосвітніх середніх школах і вчительських семінаріях. Випускники всіх інших музичних навчальних закладів Львова для того, щоб вчителювати у Польщі, повинні були здавати додатковий іспит у Консерваторії ГМТ.

1903 року у Львові почав діяти український Вищий музичний інститут, програма навчання у якому була аналогічною до консерваторської. Протягом усього його існування найбільше учнів навчалося і найбільше вчителів викладало у інституті за спеціальністю фортепіано. Від самого початку тут працювали чотири вчительки-піаністки: Олена Прокеш, Олена Ясеницька-Волошин, Марія Криницька та Дарія Шухевич-Старосольська. Всі вони (крім першої) пропрацювали у ВМІ, викладаючи на молодшому і середньому курсах, довгі роки та виховали значну кількість учнів.

Як зазначав С. Людкевич, “особливий акцент зроблено на тому, щоб за остаточну мету науки гри на фортепіано вважати не “концертну” техніку та віртуозні манери й ефекти, а раціональну піаністичну освіту, пізнання піаністичної літератури різного стилю та основ доброго виконання, чи то сольного, чи ансамблевого” [2].

Вищий курс фортепіано від 1915 р. викладав Василь Барвінський (хоч інколи він вчив також і молодших учнів). Барвінського шанували у різнонаціональних частинах львівського музичного світу, він відіграв роль централізуючої фігури у фортепіанній культурі міста 1920-1930 рр. Він зумів увібрати і органічно сплавити в одному стилі найцінніший спадок різноманітних львівських піаністичних традицій, а потім передати його багатьом музикантам наступних поколінь. Викладацька діяльність В. Барвінського залишила помітний слід у фортепіанній культурі Львова. З його класу вийшли концертуючі піаністи: Р. Савицький, Д. Гординська-Каранович, О. Криштальський. Методичні засади Барвінського знайшли свій розвиток у діяльності його учнів, що стали львівськими педагогами: О. О. Процишин, Д. М. Герасимович, І. І. Крих, В. М. Климкова, І. А. Негребецької, Р. О. Залужної.

У 1920 рр. склад викладачів ВМІ ім. М. Лисенка почав зростати. До них приєдналися Тарас Шухевич (від 1922р.) та його дружина Ольга (з Бандрівських) Шухевичева, дружина В. Барвінського Наталія (з Пулюїв), Нестор Нижанківський. Публичні пописи “елєвів” Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, які відбувалися двічі на рік, піднялися на досить високий рівень, про що свідчать регулярні рецензії в пресі. Відбувалися тематичні концерти, як наприклад, до 100-річчя пам’яті Л. Бетовена. Для учнів, що досягли найбільших успіхів, було введено додатковий рік навчання на концертному курсі. Від 1929 р. на вищому і концертному курсах фортепіано стала викладати Галя Левицька, ініціативна і високопрофесіональна піаністка, яка невдовзі запровадила для своїх учнів практику тематичних класних концертів.

У 1930-х рр. до викладачів ВМІЛ приєднуються Меланія Байлова та Роман Савицький. Завдяки активній концертній та педагогічній роботі Савицького, Левицької, Барвінського фаховий рівень викладання фортепіано в Інституті постійно зростає. Його випускниці: Дарія Гординська, Дарія Герасимович, Надія Біленька-Лаврівська, Марта Кравців – стають концертуючими піаністками. 1931 року Дарія Гординська як випускниця ВМІЛ взяла участь у конкурсі-огляді у Варшаві та завоювала для Інституту імені Лисенка “право прилюдності” – офіційне визнання диплому, яке раніш з музичних навчальних закладів Львова мала тільки Консерваторія ГМТ.

Педагоги-піаністи працювали не тільки у Львівській садибі Вищого музичного інституту імені М. Лисенка, але й у всіх його філіях: у Перемишлі – Володимира Божейко, Ірина Негребецька; у Стрию – Роман Савицький та Галя Левицька; в Станиславові і Коломиї – Софія Левицька-Замора, Галя Лагодинська; у Тернополі – Ірина Любчак-Крих; на Личакові (біля Львова) – Надія Лаврівська.

1920-1930 роки стали періодом найвищого розквіту піаністики у передвоєнному Львові. Виступи цілого сузір’я яскравих музикантів, польських, єврейських та українських: Л. Мюнцера,  Г. Левицької, Г. Ґюнсберга, Е. Штайнберґера, Р. Савицького, Д. Гординської-Каранович, – дають підстави говорити про піднесення у цей час львівської фортепіанної школи, яка характеризувалася поєднанням цілком своєрідних індивідуальностей, а водночас і певними спільними основами.

Найменше даних маємо про Консерваторію імені К. Шимановського, хоч зі згадок видно: фортепіанне навчання у ній було в центрі уваги.

Заснований цей заклад був у 1902 р. як приватний Львівський музичний інститут Анни Нєментовської. А. Нємєнтовська, сама – піаністка, учениця Т. Лешетицького залишалася його директором і після перейменування у 1931 р. На її запрошення у музичному інституті викладали професори-піаністи з Відня – І. Фрідман, Г. Мельцер [4, 92], а у 1937-1938 рр. на виклади до цієї Консерваторії доїжджав раз на місяць з Варшави Збіґнєв Джевєцький. Його учень зі Львова Северин Турель брав участь у конкурсі імені Шопена в 1937 р. Поряд з приїжджими професорами працювали й львівські піаністи. У Консерваторії ім. Шимановського викладали фортепіано Мар’ян Домбровський, Едвард Штайнберґер, а від 1933 р. – Тарас Шухевич. Тут вчилися свого часу не тільки польські, але й деякі українські студенти, зокрема: Анатоль Кос, Ірина Любчак (Крих).

У 1939 р. після реорганізації львівських музичних навчальних закладів згідно освітньої системи СРСР у новій державній консерваторії було створено кафедри спеціального та обов’язкового фортепіано, на яких зосереджувалася тільки вища музична освіта.  Осередками середньої освіти стали музичне училище та музична школа 10-річка. Викладачам, запрошеним до роботи на кафедрах, було присвоєно радянські вчені звання професорів та доцентів. Кафедрою спеціального фортепіано став завідувати Л. Мюнцер, деканом фортепіанного факультету було призначено Р. Савицького. На кафедрі спец. фортепіано працювали професори – В. Барвінський, Г. Левицька, Л. Мюнцер, Е. Штайнберґер, доценти – Т. Шухевич, Р. Савицький, Я. Гофман, Г. Ґінсберг, А. Гермелін, Я. Мармор та асистенти В. Кричинський, Б. Шнайдер. На факультеті викладалися такі спеціальні дисципліни: фортепіано, орган, камерний ансамбль, акомпанемент, фортепіанний ансамбль та історія піанізму (яку вів Б. Кудрик). На початку 1941/42 навч. року між викладачами кафедри спеціального фортепіано було розподілено за списком 76 студентів.  Діяльність цієї Консерваторії була припинена з приходом німецько-фашистської окупації. У 1941-1944 рр. ті музиканти, що залишалися у Львові, об’єдналися під керівництвом В. Барвінського в Українській музичній професійній школі – єдиному музичному навчальному закладі, дозволеному окупаційною владою. Її фортепіанним відділом завідував Т. Шухевич.

Після війни, коли Львівська державна консерваторія відновила свою роботу, кількість викладачів-піаністів в ній відчутно зменшилася. З попереднього складу фортепіанних кафедр залишилися Василь Барвінський, Тарас Шухевич, Тадеуш Маєрський, Олена Альткорн, Бено Шнайдер. Тому з 1944 р. в консерваторії діяла лише одна “кафедра фортепіано”, до якої належало ведення фортепіано як фаху, обов’язкового фортепіано, концертмайстерського класу, методики навчання гри на фортепіано та історії піанізму. З цього ж року на кафедрі почали працювати Ірина Крих, Дарія Залєська, Маріанна Лисенко та Сабіна Рапп, Володимир Тіпаков. Завідувачем кафедрою став Т. Шухевич, деканом фортепіанно-органного факультету – І. Крих, а завідувачем учбової частини – В.Тіпаков. В 1945 р. на кафедру прийшли Йосип Радін та Галя Левицька, що повернулася з Німеччини. На початку 1947 р. вона була назначена деканом, а вже восени її змінила Людмила Уманська, яка того ж року почала працювати на кафедрі. В 1946 р. на кафедру прийшли Всеволод Климків та Іда Поляк. У 1948 р. почала працювати Дарія Герасимович, а в 1949 р. – Михайло Брандорф,  Костянтин Донченко та Всеволод Задерацький. У складі кафедри постійно відбувалися зміни. Поряд зі збільшенням її чисельності викладачами, що прибували до Львова, переважно зі східних областей тодішнього СРСР, були і трагічні втрати: в 1948 р. було заарештовано В. Барвінського, а в 1949 р. не стало Г. Левицької.

Неважаючи на скрутні часи, втрати і політичні переслідування, в 40-их роках на кафедрі велася велика професійна робота. Майже всі викладачі кафедри виступали з концертами, найбільш активною серед яких була Г. Левицька. В 1949 р. було проведено фортепіанний фестиваль, присвячений 100-річчю пам’яті Ф.Шопена.

На цей час носіями галицької традиції залишилися тільки Т. Маєрський, І. Крих, Д. Герасимович та Ірина Негребецька, прекрасний музикант і педагог, яка 15 років працювала на відділі обов’язкового ф-но. Для львівських педагогів завжди характерною була орієнтація на класичні норми і традиції західно-європейської музичної культури, де увага звернена передовсім на детальне вивчення авторського тексту, педантичне школення піаністичної майстерності та академічність виконання. Представниками ж радянської школи була принесена більша віртуозна і художня свобода в інтерпретації, зокрема, романтичного репертуару. Цей сплав двох тенденцій у виконавстві, без сумніву, дав новий поштовх для розвитку Львівської фортепіанної школи. Вона стверджувалася, зберігаючи своєрідність своїх традицій.

З 1 вересня 1950 р. завідувати кафедрою став Олександр Ейдельман, який приїхав з Києва. 50-ті роки характеризуються розростанням кафедри та факультету. Число викладачів збільшилося до 20-ти. Виокремився відділ обов’язкового фортепіано, керівником якого стала Євгенія Коломойцева. В 1952 р. кафедру очолила І. Крих, яка в 1955 р. знову передала її професору О. Ейдельману. Того ж року в рамках факультету створилася кафедра ансамблевої гри. В 1957/58 навчальному році було відкрито заочний відділ та екстернат, що збільшило набір студентів. Найбільш активними та плідними викладачами в 1950-х рр. були О. Ейдельман, І. Крих та Л. Уманська, своїми цікавими лекціями з історії піанізму прославився В. П. Задерацький. Починаючи з 1951 р., на кафедру почали приходити нові молоді викладачі з числа випускників Львівської консерваторії: Андрій Нікодемович (1951), Олег Криштальський, Галина Руденко (1956), Марія Крих, Оксана Шпот (1957), Звенислава Стернюк, Марія Тарнавецька (1959),  Оксана  Попіль (1960), Ала Пушкар-Задерацька. Поповнили кафедру і киянка Кетевана Хучуа (1957) та, після завершення навчання у Москві,  Марія Крушельницька (1960).

У 1961 р створено окрему кафедру загального та спеціалізованого фортепіано. Таким чином колишня “фортепіанна” кафедра, зосередившись на викладанні фаху, дістала назву “кафедра спеціального фортепіано”. Однак зростання студентських наборів і пов’язане з цим розширення викладацького складу привело в 1965 р. до поділу кафедри спеціального фортепіано на дві рівноцінні і однакові за спеціалізацією. На чолі однієї кафедри (“А”) залишився професор О.Ейдельман, а другу кафедру (“Б”) очолив О. Криштальський.  У цей час на кафедрах працювали Самуїл Дайч (1961), Ольга Качева, Лідія Крих, Олександра Левицька (1962), Дезидерій Задор, Ксеня Колесса, Христина Мисюк, Тереза Старух, Юлія Хурдєєва (1963), Любомира Білинська, Ярослав Чорнак (1964), Лариса Луців (1965). В наступні роки на кафедру прийшли Віталій Котляревський, Олена Созанська (1967), Христина Чаплін, Павло Юрженко (1968), Марта Сидор, Богдан Тихонюк (1969), Віра Вайцнер, Наталя Кашкадамова, Мирон Кушнір (1970). Починаючи з 1950-х рр. асистентами професора Ейдельмана працювали І.Сіялова, М.Крих, А.Пушкар, К.Колесса. Останнім його багаторічним асистентом була Ю.Хурдєєва. До ряду провідних педагогів кафедри того періоду долучилася  О.Качева, що виховала багато високофахових піаністів, серед яких лауреати конкурсів Л. Цап, М. Гумецька, Т. Полянський.

1960-1970 рр. – це час дуже активної роботи фортепіанного факультету, коли щорічні його випуски сягають 50 студентів тільки на денному відділі, а навчатися заочно приїжджає молодь з далеких країв, як, наприклад, з Краснодарського краю. Надалі набори і випуски піаністів почнуть систематично зменшуватися. Проте поповнення кафедри випускниками Львівської консерваторії відбувається постійно. В 1970-х р. на кафедру приходять Валентина Крапива (1971), Ірина Немира (1973), Юрій Бонь, Наталія Грамотєєва (випускниця Ленінградської консерваторії), Олександр Козинський (1975), Ольга Осмоловська (1976). Вони активно долучаються до  концертної діяльності, що ведеться членами кафедри. І.Немира та Н.Грамотєєва, наприклад,  крім сольних концертів починають практикувати спільні зі студентами свого класу фортепіанні вечори, що стимулююче впливає на рівень виступів їх учнів. У різних містах СРСР гастролюють О. Криштальський, М. Крушельницька, розпочинає органне концертування С. Дайч, здійснює численні звукозаписи К. Донченко.

У 1977р. О. Ейдельман прийняв рішення виїхати до США, і завідування фортепіанною кафедрою “А” було доручено М. Крих-Угляр.

У 1980-х рр. після закінчення аспірантури та асистентури-стажування почали працювати молоді викладачі: Маркіян Попіль (1980), Галина Блажкевич (1982), Йожеф Ермінь (1984), Ірина Пижик, Ольга Борзенко (1985), Неля Пастеляк (1986), Оксана Рапіта (1990). При фортепіанних кафедрах діяли органний та клавесинний класи, якими керували С. Дайч та В. Вайцнер. Ці роки позначилися значною активізацією наукової та методичної роботи. Наталією Кашкадамовою, Терезою Старух та Галиною Блажкевич захищено кандидатські дисертації. У дослідженнях музичної культури Галичини беруть участь К. Колесса, Б. Тихонюк, М. Сидор. Вивчає і публікує невідомі твори К. Шимановського М. Тарнавецька. Музикознавчі роботи публікують Х. Чаплін та Н. Пастеляк. Викладачі відділу педагогічної практики з розробкою методичних питань фортепіанної освіти виходять на всесоюзний рівень визнання.

Сьогодні на кафедрах спеціального фортепіано викладаються такі дисципліни: фортепіанне виконавство як фах; фортепіанний ансамбль; методика навчання гри на фортепіано; музична педагогіка; педагогічна практика; історія фортепіанного мистецтва; семінар з фортепіанної музики ХХ століття. При фортепіанних кафедрах функціонують як підрозділи відділи педагогічної практики та фортепіанного ансамблю; навчаються, окрім студентів, маґістранти та асистенти-стажисти.

Фортепіанні кафедри Львівської музичної академії імені М. Лисенка на початку ХХІ століття укомплектовані спеціалістами високої кваліфікації, концертуючими піаністами та досвідченими методистами. Це представники трьох поколінь вихованців Львівської фортепіанної школи – 1960-х – 1980-х років. Достойне поповнення кафедр привнесло останнє десятиліття: Етела Чуприк (1993), Петро Довгань, Мирослав Драган (1999), Олена Пилатюк (2000). Розвиваючи корінну мистецьку традицію, львівські піаністи не відмежовуються від нового, а зацікавлено вивчають і перетворюють здобутки різних піаністичних шкіл світу. Значна частина викладачів кафедри закінчували аспірантуру у Московській консерваторії (О. Криштальський, М. Крушельницька, М. Тарнавецька,  Й. Ермінь, І. Пижик, О. Козинський), Київській консерваторії (Г. Блажкевич, М. Попіль, Н. Пастеляк), Московському музично-педагогічному інституті імені Ґнесіних (П. Юрженко, Н. Кашкадамова,          І. Немира, О. Рапіта), Ленінградській консерваторії (Н. Ґрамотєєва), проходили підвищення кваліфікації у провідних ВНЗ колишнього СРСР. Від 1990 рр. розширилися контакти кафедри із американськими та західноевропейськими піаністами. До Львівської академії регулярно приїжджають з майстеркласами німецькі, американські, російські музиканти, але викладачі кафедри й самі виїжджають до Польщі чи Німеччини для проведення подібних курсів навчання. Досить активний обмін досвідом існує між музичними навчальними закладами України, до яких львівських піаністів (О. Криштальського, М. Крушельницьку, М. Крих, Л. Крих, Т. Старух, Й. Ерміня, Г. Блажкевич, Х.Чаплін, Н.Грамотєєву, Е.Чуприк) запрошують членами або головами журі міжнародних та національних піаністичних конкурсів, головами державних екзаменаційних комісій.

Основою фахової майстерності фортепіанних кафедр завжди була і залишається концертно-виконавська діяльність викладачів та студентів. З кінця 1980-х рр. починають активно і систематично концертувати представники нового покоління львівських піаністів – викладачі кафедр Й. Ермінь, О. Рапіта, Е. Чуприк.  Вони стали аніматорами львівського концертного життя 1990-х рр. На виконаннях цих піаністів переважною мірою базувалося проведення найзначніших львівських фестивалів цього часу: Музика українського зарубіжжя; Фестиваль до 200-річчя пам’яті В. А. Моцарта (1991); до пам’ятних дат І. Стравинського (1992), Б. Лятошинського (1995), Баха, Генделя і Скарлятті (1995), Бетовена (1996), Шуберта (1997). Й. Ермінь, О. Рапіта та М. Драґан щороку беруть на свої плечі левову частку програми міжнародного фестивалю сучасної музики “Контрасти”, а Е. Чуприк незмінно виносить сольні програми у рамках фестивалю “Віртуози”. Протягом останніх 15 років Ермінем, Рапітою, Чуприк та Драґаном було виконано у залі Львівської філармонії чимало видатних сольних програм та багато концертів для фортепіано з оркестром. Відзначимо вибірково найбільш памятні виконання:

О. Рапіта (з Львівським симфонічним оркестром) – концерти Б. Фільц, Людкевича, Брамса (І), Чайковського (І), Кофлера, Лютославського, Фантазія Бетовена та ін.; Е. Чуприк – лістівські та рахманіновські моноґрафічні програми; Й.Ермінь –  “Метамузика” В. Сильвестрова, Концерти Стравинського, Шнітке, Нікодемовича (з Львівським оркестром), “20 поглядів на немовля Ісуса” Месіана (українська прем’єра повного циклу); О.Рапіта та М. Драґан – програма для двох фортепіано з творів Бартока (Соната), Райлі, Кузана та Уолліна.

Ці музиканти представляють львівську фортепіанну школу початку ХХІ століття на різноманітних фестивалях, на гастролях за кордоном та здійснюють численні звукозаписи своїх виконань.

Залучення до активної концертної роботи кращих студентів-піаністів, як продовження практики провідних викладачів, є найдійовішою формою фахового виховання на кафедрах. Систематично виступають з класними концертами студенти Л. Крих, які виносять на сцену тематичні програми найрізноманітнішого типу: великі фортепіанні цикли академічного репертуару, як наприклад, – “Добре темперований клавір” Й. С. Баха чи 24 Етюди Ф. Шопена; концерти з української фортепіанної музики або добірки творів ХХ ст. Такі програми не тільки виконуються у стінах Академії, але обов’язково вивозяться у інші навчальні заклади, у музичні училища Львівського реґіону або й за кордон.

Регулярно проводить класні концерти своїх учнів у 1990-х рр. Н. Ґрамотєєва, П. Юрженко, М. Кушнір, І. Пижик, О. Рапіта, Н.Пастеляк. М. Тарнавецька підготувала зі студентами класні концерти творів К. Шимановського. Студентами Г. Блажкевич виконано було програму з великих фортепіанних сюїт корифеїв львівської композиторської школи Людкевича і Барвінського. Це – окремі приклади, вибрані з великої кількості студентських концертів.

З ініціативи фортепіанних кафедр, силами студентів або спільно з викладачами було проведено чимало концертних циклів та фестивалів широкої і значної тематики. Так, до 150-річчя народження Миколи Лисенка (1992) у циклі п’яти концертів було виконано всі його фортепіанні твори; у 1980-1985 рр. під керівництвом Н. Кашкадамової було проведено цикл з 12 концертів “Історія фортепіанної музики ХХ століття”. 1993 року було проведено студентський фестиваль “Музика Миколи Колесси у европейському контексті”. 2000 року студенти класу М. Крушельницької відзначили міні-фестивалем пам’ять видатного піаніста-педагога Генріха Нейгауза; восени 2002 р. збірним концертом у залі філармонії вшановано ім’я одного з провідних музикантів львівської фортепіанної школи О. Л. Ейдельмана. Нерідко такі тематичні програми набувають не тільки концертного, але й просвітницького значення, знайомлячи слухачів з зовсім невідомими для них творами, наприклад: музика Ігоря Белзи та Всеволода Задерацького у виконанні студентів Х. Чаплін; твори Юзефа Кофлера у виконанні М. Сидор; твори К. Мікулі або ж цикл Ліста “Поетичні та релігійні гармонії”, підготовані студентами Т. Старух і Г. Блажкевич.

В останні роки до визнаних майстрів львівської піаністичної школи приєднуються піаністи молодшого покоління, які після перемог на міжнародних конкурсах, показують свої здобутки на львівській концертній сцені: фортепіанний дует ОльгаЧіпак та Олекса Кушнір, Яромир Боженко, Дмитро Онищенко, який став першим піаністом з України, що завоював звання лауреата Міжнародного конкурсу ім. П. Чайковського у Москві (2002).

У студентів завжди велике зацікавлення викликає курс історії фортепіанного мистецтва, що як теоретична частина навчання обов’язково входить до репертуару фортепіанної кафедри. Від другої половини ХХ ст. його читали такі викладачі кафедри: В. П. Задерацький (1949-1953), Д. М. Герасимович (1953-1970), Н. Б. Кашкадамова (від 1970р. ). Як посібники до цього предмета Н. Кашкадамовою написані і видані такі книжки: Мистецтво виконання музики на клавішно-струнних інструментах (1998), Фортепіанне мистецтво Шопена (2000) та Фортепіанне мистецтво у Львові (2001).

Відділ педагогічної практики

Одним з важливих питань для вищого музичного навчального закладу є виховання кваліфікованих педагогів фортепіанної гри, здатних у закладах різного освітнього рівня гідно продовжувати і творчо розвивати кращі традиції фортепіанної педагогіки. Базою виховання педагогічних навичок у студентів фортепіанного факультету служить активна практика. Спочатку практика студентів-піаністів відбувалася у формі додаткових занять для учнів фортепіанного відділу Львівської музичної школи-десятирічки. Керівництво і організацію цього процесу здійснювала Д. Герасимович . Пізніше педагогічна практика студентів проходила в рамках організованої при консерваторії Дитячої студії.

Індивідуальне керівництво педагогічною практикою кожного студента факультету протягом чотирьох років навчання здійснюють досвідчені викладачі фортепіанної кафедри. В минулому – це Д. Герасимович, О. Шпот, М. Крих, О. Качева, Г. Руденко, Я. Чорнак, В. Котляревський, Н. Ріпко, В. Крапива, Є. Маєвський, А. Луцька, В. Вайцнер, Х. Гумецька, М. Кушнір, Б. Тихонюк, Л. Білинська, К. Колесса, Ю. Бонь, Г. Блажкевич, О. Осмоловська, О. Борзенко. Тепер на фортепіанній кафедрі Академії заняття з педпрактики ведуть О. Созанська, О. Левицька, Х. Чаплін, Н. Грамотєєва, М. Сидор, О. Козинський, М. Попіль, І. Немира, Н. Кашкадамова, І. Пижик.

Курс методики навчання гри на фортепіано від 1948 р. викладала Д. Герасимович. Її наступником  у керуванні відділом педагогічної практики, а також читання курсу методики в 1969 р. став В. Котляревський. Він був ініціатором введення в педпрактику  студентів-піаністів занять методичних груп, а також концертів у виконанні студентів під рубрикою “Студенти – дітям”. З 1978 р. відділ педагогічної практики очолила О.Созанська. Курс методики  з 1993 р. викладає Тетяна Воробкевич, яка в 2001 році написала і видала навчальний посібник “Методика викладання гри на фортепіано”.

Творчий підхід до ведення педагогічної практики, експериментальність та ініціативність у вдосконаленні методів проведення занять зі студентами характеризують роботу відділу протягом багатьох років. Академічні форми керування індивідуальною педагогічною роботою студентів доповнювалися новаціями, спрямованими на всебічний розвиток музичних обдарувань і учня і студента.  В класі педпрактики Х. Чаплін та М.Сидор регулярно проводяться підготовані їх студентами відкриті тематичні концерти учнів з програмами переважно академічного репертуару, а також культурно-просвітницького характеру, в класах Ю.Боня та О.Козинського додатково проводилося навчання імпровізації. Велике освітньо-пізнавальне значення як для учнів, так і для студентів мали концерти “Студенти-дітям”, що давало можливість студентам ґрунтовніше вивчити дитячий репертуар через його виконання. Ентузіастами організації та проведення цих концертів були О. Осмоловська, В. Крапива, О. Козинський, а останні роки – М. Сидор.

У 1980-х роках ведення педагогічної практики було доповнено груповими заняттями студентів. Методика групових занять була вдосконалена і теоретично опрацьована групою провідних викладачів відділу – Н. Грамотєєвою, О. Левицькою, О. Созанською та Х. Чаплін. Результати їх праці висвітлювалися в методичних розробках, доповідях на всесоюзних конференціях і стали основою розробленої ними нової Програми з педагогічної практики для фортепіанних факультетів вищих музичних навчальних закладів. Ця Програма, видана в 1987 році в Москві, була обов’язковою для виконання  у всіх консерваторіях колишнього СРСР. На основі цієї Програми на факультеті викладається музична педагогіка.

Про високий фаховий рівень підготовки студентів на відділі педагогічної практики до професії піаніста-педагога свідчить значна кількість колишнього учнів Дитячої студії, які стали студентами консерваторій на виконавських факультетах, а також плеяда випускників Академії, що стали викладачами фортепіанних кафедр.

Відділ фортепіанного ансамблю

У Львівській державній музичній академії фортепіанне ансамблеве виконавство має давні і плідні традиції.  Ще Кароль Мікулі виконував зі своїми учнями твори Шопена у власній обробці для двох фортепіано. Вілем Курц виступав у складі фортепіанних дуетів зі своєю дружиною Руженою та з Міхалом Задорою. Чимало виступали дуетом Р. Савицький та Т. Шухевич. А 1934 р. Р. Савицький разом з М. Байловою та З. Лиськом підготували програму творів для трьох фортепіано, де прозвучали, зокрема, Концерт F dur В. А. Моцарта та фантазія “Ченчик” З. Лиська. Навчання фортепіанного ансамблю (як в 4 руки, так і на двох фортепіано) було впроваджене у навчальні плани Інституту імені М.Лисенка від 1911/1912 навч. року.

Впродовж другої половини ХХ ст. з концертними програмами виступало чимало фортепіанних дуетів, сформованих викладачами Академії: Людмила Уманська і Йосиф Радін, Олександр Ейдельман та Кето Хучуа, Всеволод Климків і Олена Созанська, Оксана Шпот і Оксана Попіль, сестри Дзвенислава і Олександра Левицькі, Лариса Луців і Тереса Старух, а в 1990-х рр. – Ксеня Колесса і Олександр Козинський, Оксана Рапіта і Мирослав Драґан. Діапазон програм цих піаністів охоплює творчість композиторів різних епох і мистецьких спрямувань. Представлено усі форми ансамблевої гри: для двох фортепіано; для одного фортепіано в чотири руки; для двох фортепіано у супроводі оркестру. Кожен із цих дуетів має власний виконавський стиль та свою артистичну біоґрафію.

На початку 1980-х рр. при кафедрах спеціального фортепіано Львівської консерваторії утворено відділ фортепіанного ансамблю. На час створення відділу його очолив доцент В. Климків. У 1984 р. педагогами кафедри (В.Климків, М.Сидор, В.Крапива) було складено навчальну програму та сформовано репертуарний список, який у 2000 р. був значно розширений та удосконалений, включно з методичними рекомендаціями (М.Сидор). Від 1990 р. відділом керує професор К. Колесса. Клас фортепіанного ансамблю у різні роки вели такі викладачі: Х.Мисюк, Я. Чорнак, Б.Тихонюк, В. Крапива, Ю.Бонь. Нині майбутніх піаністів-ансамблістів виховують К. Колесса, М. Сидор, О. Козинський. За останє десятиліття відбулася низка концертів, підготованих студентськими фортепіанними дуетами, у яких звучала музика композиторів від Й. С. Баха до Г. Ляшенка. Варто відзначити моноґрафічну програму з творів Ф. Шуберта у класному концерті К. Колесси (березень 1997).

Випускники відділу О. Чіпак та О. Кушнір сформувалися у самостійну творчу одиницю, стали лауреатами міжнародних конкурсів, періодично виступають з концертами, вдосконалюються у Німеччині.

Органний клас

Органне виконавство існувало і розвивалося у Львові з найдавніших часів. Перші згадки про нього зустрічаються від початку ХV століття: вже у 1408 році в львівських книгах згадується “Петро-органіста” [4, 21]. А при кінці століття – 1494 року неподалік від Львова у Белзі було відкрито першу на теренах тодішньої Польщі школу органістів, яка стала осередком розвитку цього шляхетного мистецтва [4, 83]. Від ХVI ст., з виникненням музичного братства у Львові, органісти були його обов’язковими членами, а часто й керівниками. А у самому Львові школа органістів була заснована 1841 року і проіснувала до 1939 [4, 94]. Природно, що за такої популярності органа у Львові до нього мусіла бути привернена увага і в Консерваторії. Дійсно, органістом був вже попередник К. Мікулі на посаді директора цього навчального закладу – Трауґот Ґордон. Питання про відкриття в Консерваторії органного відділу -”школи органістів” піднімалося від 1866 року [3, 60], проте відкрито його було лишень у 1873 році, коли Галицький Сейм виділив гроші на закупівлю нового органа [3, 62]. Від 1874 р. викладання органа розпочав Рудольф Шварц – учень Мікулі та майбутній директор консерваторії, що провадив цю справу до своєї смерті у 1899 р. Мєчислав Солтис, який став директором після Шварца, взяв під своє керування також і органний клас [4, 91].

Органний клас існував і у об’єднаній Державній консерваторії 1940 року, а викладачем його був Валентин Адамчак. Знаходимо його ім’я і у списках 1944-1945 рр., але потім воно щезає і щезає зі штатного розпису органний клас у Львівській консерваторії. У 1951р. до Львівської консерваторії приїхали органісти з Ленінграду: Арсеній Котляревський та його дружина Віра Бакєєва. Вони чимало виступали з концертами на львівських органах, виявляли велику зацікавленість органним мистецтвом. У 1951-1957 рр. органний клас викладала В. Бакєєва-Котляревська. Пізніше його вдалося відновити наступному львівському органісту – Самуїлу Дайчу.  У 1969 р. став до ладу концертний орган у соборі св. Маґдалини і С. Дайч розпочав систематичні органні концерти у Львові. А з 1984 року він став навчати органної гри, як другої спеціальності, студентів фортепіанного факультету. Бажаючих навчитися грати на органі було дуже багато. На жаль, викладач встиг підготувати лишень один випуск своїх учнів-органістів. Його вихованці концертують і сьогодні в Україні та за кордоном: Петро Сухоцький, Ірина Цайтц. Від 1988 р. органістом Львівського органного залу став Віталій Пивнов. У нього також протягом всіх останніх років навчалися студенти, але здебільшого приватно, бо органний клас у тодішньому львівському Музичному інституті було закрито на початку 1990-х рр. Учениця В. Пивнова Світлана Бардаус працює органістом в Чернівцях, концертує.

У Львові є зараз молоді зацікавлені своєю справою органісти, серед них – молодий викладач Петро Довгань та аспірантка Зоряна Юзюк. Відновлення традиційного органного класу в музичній Академії повинно стати справою найближчих років.

Провідні викладачі-піаністи другої половини ХІХ та першої половини ХХ століть

Кароль Мікулі (1821-1897) – визначний учень Фредеріка Шопена, що увійшов до історії музики як редактор зібраних творів  свого славного вчителя, а також як основоположник львівської фортепіанної школи. Блискучий концертуючий піаніст, дириґент, композитор, педагог, просвітник, громадський діяч, він плідно і з надзвичайною енергією працював у Львові протягом 30 років. Його мистецтво як піаніста підкуповувало своєю витонченою культурою і глибоким відчуттям та знанням шопенівського стилю. Завдяки Мікулі у Львові зародилася традиція виконання музики великого польського композитора. Серед численних учнів К.Мікулі були Людвік Марек, Рудольф Шварц, Рауль Кочальський, Моріц Розенталь, Францішек Нойгаузер, Станіслав Невядомський, Владислав Вшелячинський та ін.

Владислав Вшелячинський (1847-1896) – піаніст, композитор, педагог, дириґент, музичний діяч, колекціонер музикалій. Музики навчався у Зеебальда у Тернополі та у Мікулі в консерваторії ГМТ у Львові, в якій від 1887 р. майже 10 років працював професором вищого курсу ф-но. Організовував публічні концерти, в яких виступав як піаніст. [3, 88]

Генрик Мельцер-Щавинський (1869-1928) – піаніст, композитор, педагог, дириґент, музичний діяч. Музики вчився у Варшаві у З. Носковського та Р. Штробля, а у Відні – в Т. Лешетицького. В 1897 р. був запрошений до консерваторії ГМТ вести вищий курс фортепіанної гри, надалі доїжджав щомісяця до Львова як артистичний директор музичної школи Г. Оттавової, вів заняття з учнями концертного курсу (до 1914). В 1922-1925 рр. був директором Варшавської консерваторії. Серед видатніших учнів Мельцера у Львові – піаністка Г. Оттавова, композитор і фп. педагог С. Барбаг, майбутній піаніст світової слави М. Горшовський.

Вілем Курц (1872-1945) справив найбільш відчутний вплив на розвиток фортепіанного виконавства у Львові початку ХХ ст. Він походив з Чехії, музичну освіту здобув у Празі у Я.В.Гольфельда, представника чеської піаністичної школи Прокша. Концертував у Празі, Відні та Берліні. У 1898-1919 рр. працював професором вищого курсу ф-но в консерваторії ГМТ. Вілем Курц належить до найвидатніших фп. педагогів першої половини ХХ ст. Його метода пов’язала чеські традиції зі здобутками Т. Лешетицького. Курц виховав багатьох видатних піаністів. Серед його найвизначніших львівських учнів – австро-американський піаніст Е. Штоєрман, композитор В. Барвінський, піаністи А. Родзінський, Тарас і Дарія Шухевичі, А. Рудницький. В Празі у В. Курца вдосконалювалися західноукраїнські піаністи Р. Савицький, Д. Задор, Д. Герасимович.

Василь Барвінський (1888-1963). З ім’ям В.Барвінського – піаніста, композитора, музикознавця, організатора музичного життя – пов’язане професійне становлення західноукраїнської піаністики та впровадження її на світовий рівень. Від 1895 р. навчався в музичній школі ім. К. С. Мікулі, пізніше був учнем В. Курца. В 1911 р. закінчив Празьку консерваторію (фортепіано в класі Я.В. Гольфельда). Від 1915 р. був професором і директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, в 1939-1941, 1944-1948 рр. – професором і ректором Львівської державної консерваторії. Фортепіанні твори Барвінського стали основою концертного та педагогічного українського репертуару галицьких піаністів. Його музично-критичні статті формували розуміння виконавства як серйозного та ідейного мистецтва. Як педагог він виховав численних галицьких музикантів, включно з такими видатними концертуючими піаністами і викладачами як Р.Савицький, Д. Гординська-Каранович, О.Криштальський, М.Крих, М.Крушельницька та ін. В 1948-1958 рр. був арештований та ув’язнений.

Леопольд  Мюнцер (1901-1943) професор. Навчався у Є. Лялєвича та Е. Штоєрмана. До творчого життя вступив з репутацією феноменального віртуоза. Як відомий в Європі концертуючий віртуоз він мав значний вплив на формування мистецьких основ львівської піаністичної школи. В 1928 р. Мюнцер був запрошений на посаду керівника фп. кафедри при консерваторії Польського музичного товариства. В 1930 р. став одним з організаторів львівського відділу Польського товариства сучасної музики. На 1920-1930 рр. припадає розквіт педагогічної діяльності Мюнцера. В 1939 р. він очолив кафедру спец. ф-но Державної консерваторії ім. М. В. Лисенка. Серед його учнів – Ф. Портной, Я. Ґорбатий, Д. Залеська та О. Криштальський.

Тарас Шухевич (1886-1952). Народився 1886 р. Як музикант сформувався у класі В. Курца в Консерваторії ГТМ, вищого вдосконалення набув у Берліні у Е. Догнаньї та Г. Барта. Після закінчення консерваторії багато виступав як учасник найрізноманітніших збірних концертів, соліст та ансамбліст у Галичині, в Празі, Берліні, Югославії. Він виконував твори М. Лисенка, був першим виконавцем Прелюдій Барвінського та “Дрібничок” Колесси, творів Лиська та ін. Критики цінували Т. Шухевича як майстерного інтерпретатора мініатюр, схильного до лірики та звукової колористики. Після Першої світової війни почав працювати викладачем Музичного інституту ім. М. Лисенка. В 1939р. як доцент кафедри ф-но Шухевич продовжив свою викладацьку діяльність у Львівській державній консерваторії, в якій у післявоєнний час став професором та завідувачем фп. кафедри (1944-1950).У Т. Шухевича навчалося багато учнів, серед яких був Роман Шухевич (в майбутньому славний провідник УПА під псевдо Тараса Чупринки); Анатоль Кос – у Консерваторії ім. К. Шимановського; Василь Витвицький та Богдан Перфецький – в Музичному інституті ім. М. Лисенка; О. Нижник (Попіль) – під час війни; М. Пшеничка (Загайкевич), Л. Коссак (Баб’юк), Л. Мацуліс та ін.- у післявоєнній консерваторії.

Тадеуш Маєрський (1888-1963). Закінчив Львівську консерваторію у проф. Л. Ружицького. В 1911-1912 рр. удосконалювався  в Ляйпцігу у Йозефа Пембауера. З 1913 р. концертує як соліст, акомпаніатор та в складі інструментальних ансамблів в містах Польщі та Європи. Від 1920 р. викладав фортепіано на середніх курсах консерваторії ГМТ. В 1927 р. став професором вищих і концертного курсів. У Львівській консерваторії ім. М. Лисенка працював з 1939 р. як доцент кафедри обов’язкового ф-но, а від 1944 р. вів клас спеціальності на кафедрі ф-но. В 1955 р. одержав звання доцента. Серед учнів Т. Маєрського – А. Нікодемович, В. Задерацький мол., М. Овчарук.

Галя (Галина Львівна) Левицька (1901-1949). Музичну освіту здобула у Віденській музичній академії: основний курс у Є. Лялєвича, майстерклас – у П. Вайнґартена. В 1930-1932 рр. займалася на курсах Еґона Петрі. Від 1922 до 1948 р. Левицька регулярно виступала перед слухачами з великими сольними програмами. Особливо велика її заслуга як пропагандиста нової української музики. У 1930-х рр. започаткувала проведення тематичних циклів концертів, що було новим для Львова. Левицька від 1927 р. викладала фортепіано у ВМІЛ, а з 1939 р. працювала в Державній консерваторії як професор спец. фортепіано та завідувач кафедри обов’язкового ф-но. Вона стала першою жінкою-професором в ЛДК. Своїх учнів вона привчала до концертування, виховувала у них серйозний, просвітницький підхід до вибору програм, систематично організовувала з ними класні концерти. Серед них – М. Кравців (Барабаш), О.Криштальський, О.Шпот, М. Філяр. Написала методичну працю “Основи сучасної педалізації”, що видана у Львові в 1997 р.

Ірина Крих (Любчак) (1906-1984). В 1916-1926 рр. навчалася гри на ф-но у ВМІЛ в класі О. Ясеницької- Волошин, у Львівському музичному інституті в класі проф. М. Домбровського. В 1930-1932 рр. стажувалася на концертному курсі у В. Барвінського та на майстерському курсі у Е. Штоєрмана. Свою педагогічну діяльність розпочала від 1928 р. як директор, викладач ф-но та теоретичних дисциплін в Тернопільській філії ВМІЛ, в 1939 р. продовжила працювати в Державній музичній школі (до 1941), а після війни в 1944 р. була запрошена на роботу у Львівську консерваторію ім. М. В. Лисенка як ст. викладач кафедри ф-но та декан фп. фак-ту. Вже  в 1946 р. була на посаді доцента, а в 1955 р. – на посаді професора кафедри спеціального ф-но. В 1952 – 1955 рр. завідувала кафедрою. Протягом багатьох років  виступала як солістка та в складі камерних ансамблів, зокрема, зі своїм чоловіком – відомим скрипалем Ю. Крихом. Значний внесок зробила в редагування нових творів львівських композиторів – Людкевича, Кос-Анатольського, Сімовича, Фільц та ін.  І. Крих мала великий педагогічний талант. Серед її учнів були О. Шпот- Кузьмович, М. Тарнавецька та А. Звонко – провідні фп. педагоги.

Роман Савицький (1907-1960). Закінчив ВМІЛ у класі В. Барвінського та школу виконавської майстерності при Празькій консерваторії у В. Курца. Від 1932 р. у ВМІ ім. М. Лисенка він розпочав свою педагогічну діяльність, яку продовжив в 1939 р. у ЛДК доцентом кафедри спеціального ф-но і деканом фп. факультету. Як піаніст Р. Савицький був виконавцем академічного спрямування. На всьому свойому творчому шляху пропагував українську музику, як в Україні, так і за кордоном. Він був першим виконавцем Концерту для фортепіано з оркестром В. Барвінського (1939). Р. Савицький має великі заслуги перед українською музичною культурою як музичний діяч та педагог. Він був одним з ініціаторів заснування Союзу українських професійних музикантів у Львові та його незмінним секретарем, членом редколеґії місячника “Українська музика”. Він налагодив постійні трансляції української музики у передачах Львівського радіо 1930-х рр., багато грав сам. У 1950-х рр. став співзасновником і директором Українського музичного інституту в США. Уклав “Український фортепіанний альбом для дітей (Нью-Йорк, 1977) та написав методичний посібник “Основні засади фортепіанної педагогіки” (Львів, 1994).

Викладачі, що прийшли на фортепіанну кафедру після 1944 р.

(від 1965 р. – дві кафедри спеціального фортепіано)

Володимир Федорович Тіпаков (1896-?). Закінчив Харківську консерваторію в класі проф. Р.В. Геніки дипломом з відзнакою. З 1920 р. розпочав педагогічну діяльність як піаніст і викладач музично-теоретичних дисциплін. У Львівській консерваторії ім. М. Лисенка почав працювати в 1944 р. педагогом фортепіано, гармонії, а також завідувачем навчальної частини та  деканом фортепіанного факультету (з вересня 1946 р.)  Адміністративні посади В. Тіпаков полишив у 1947 р. На кафедрі працював до 1948 р.

Йосип Львович Радін (Пірім)  (нар. 1912). У 1929-1932 рр. навчався у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка як піаніст-виконавець та педагог, а в 1937-1939 рр. в аспірантурі Київської консерваторії. З 1945 р. почав працювати на фортепіанній кафедрі ЛДК на посаді доцента, а також солістом Львівської філармонії. В 1947  р. одержав звання доцента. За час праці на кафедрі заграв низку сольних концертів з творів класики,  російських  та українських композиторів. У 1954 р. виїхав до Одеси.

Всеволод Миколайович Климків (1923-1996). Після закінчення музичної школи в 1939-1941рр. навчався в муз.училищі при Московській консерваторії в класі проф. К. Ігумнова. В 1944 р. поступив на ІV-й курс Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка в клас проф. В. Барвінського. Після закінчення в 1946 р. був залишений на кафедрі фортепіано як асистент Барвінського, а в 1950 р. був переведений на посаду викладача. Після завідування в 1961-1973 рр. кафедрою загального фортепіано, повернувся на спеціальну кафедру, на якій пропрацював до 1996 р. В 1974 р. одержав звання доцента. Починаючи з 1955 р. до 1979 р. щорічно виступав з тематичними концертами в складі фортепіанного дуету разом з дружиною О. Созанською-Климків. В репертуарі дуету переважала західноєвропейська та російська романтична музика, зокрема твори Рахманінова, Ліста, Брамса.

Людмила Борисівна Уманська (1917-1995). Музичну освіту здобула в Київській консерваторії у проф. Янкелевича (до 1938 р.), продовжила у проф. С. Фейнберга в Московській консерваторії (до 1941 р.). Студенткою здобула звання лауреата Республіканського (Харків, 1934) та Всесоюзного (Ленінград, 1935) конкурсів піаністів. Приїхавши до Львова (1947), почала працювати викладачем фортепіано в ЛДК. Була деканом фп. факультету (1947). В 1954 р. одержала звання доцента. Як піаністка виступала з сольними програмами, зокрема, на вечорах-семінарах, введених нею та Г. Левицькою в концертну практику кафедри. Багато грала в складі камерно-вокального дуету з Одаркою  Бандрівською. Серед її випускників були і лауреати (І. Сіялова, О, Криштальський, Т. Лагола) і майбутні педагоги ЛДК  (О. Попіль, З. Стернюк, Л. Тітович, Л. Чекас). В 1957 р. Л. Уманська виїхала до м. Баку.

Дарія Миколаївна Герасимович (1908-1991). Навчалася у ВМІ ім. М. Лисенка в класі В. Барвінського(1920-1928). У 1929 р. стажувалася у школі виконавської майстерності проф. В. Курца при Празькій консерваторії. Від 1930 р. працювала викладачем у ВМІ ім. М. Лисенка, у Вищій музичній школі ім. Падеревського, де одночасно підвищувала свою кваліфікацію на концертному курсі проф. Е. Штоєрмана, та у Вищій музичній школі ім. С. Монюшко в Польщі, де її застала війна. Від 1948 р. – на посаді ст. викладача кафедри фортепіано ЛДК: викладала курс методики і керувала педагогічною практикою піаністів, а з 1953 р. вела курс історії піанізму. В 1957-1958 рр. завідувала циклом загального фортепіано. Від 1965 р. – на посаді доцента. Д. Герасимович була ініціатором створення Дитячої студії при консерваторії і її керівником (1955). Написала посібник “Методика навчання гри на фортепіано” (К., 1962).

Всеволод Петрович Задерацький (1891-1953). Закінчив Московську консерваторію ім. П. Чайковського як піаніст (клас проф. К.Кіппа), дириґент та композитор. Концертувати як соліст та концертмейстер почав ще зі студентських років. Належав до піаністів-віртуозів. В його репертуарі переважала романтична музика. Як педагог володів великим спектром  музичних дисциплін, працював в багатьох містах СРСР. Його учнями були цісаревич Алєксєй Романов та музиканти К. Птіца, В. Баснер, І. Іванова, В. Васіна-Гросман, Н. Горюхіна, К. Шамаєва. У Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка працював з 1949 р. викладачем кафедри фортепіано – вів курс історії піанізму і класи спеціальності та камерного ансамблю.

Костянтин Сергійович Донченко (нар. 1912) викладав на кафедрі спеціального фортепіано від 1949 до 1982 р., доцент (1958). Своєю систематичною концертною діяльністю, пропагандою творів українських композиторів, сумлінною і високофаховою педагогікою зробив вагомий внесок до становлення львівської фортепіанної школи. Донченко закінчив Леніградську консерваторію у Л. В. Ніколаєва та аспірантуру при ній. За роки роботи у Львові багато виступав. Любив грати циклічні програми: 12 Етюдів, ор. 10 Шопена; 9 Прелюдій, ор. 23 Рахманінова; декілька вечорів Сонат Бетовена; 4 Балади Шопена тощо. У одному з симфонічних вечорів Львівської філармонії він виконав з оркестром три фортепіанні Концерти: Моцарта – № 22 Es-dur, Людкевича – fis-moll (І частину, ІІ і ІІІ ще не були написані) та Лятошинського “Слав’янський концерт”. Дириґував М. Лобанов. К. Донченко виховав у Львові понад 50 випускників, декотрі з них викладають у ЛМА. Записав і випустив платівку: Фортепіанні твори українських композиторів. – Мелодія. – СМ 03519-20. Викладав до 1982 року, виїхав до Санкт-Петербургу (1991).

Михайло Семенович Брандорф (1911-?). Закінчив фортепіанний та теоретичний факультети Харківської консерваторії (1938) і аспірантуру  в Київській консерваторії (1946). У Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка почав працювати з 1949 р. як доцент на кафедрі фортепіано. В 1950 р. був переведений у Львівське муз.училище для його зміцнення. З введенням концертмейстерського класу на фортепіанному факультеті був зачислений для роботи в ньому. З 1955 р. працював  на кафедрі камерного ансамблю. Виконавська діяльність була пов’язана з сольними виступами та в складі різних камерних ансамблів.

Олександр Лазаревич Ейдельман (1902-1995). Музики навчався  в Києві у М. Домбровського, Г. Нейгауза, закінчив Київську консерваторію у Ф. Блюменфельда. 1931 р. завоював І премію Всеукраїнського конкурсу піаністів. О. Ейдельман був піаністом романтичного стилю з широким, різноманітним репертуаром. Як соліст Української філармонії від 1925 р. концертував у багатьох містах СРСР. Одночасно займався педагогічною діяльністю, викладаючи фортепіано в Київській консерваторії та музичній школі-десятирічці. У 1941 р. одержав звання професора. Під час війни продовжував концертну та викладацьку діяльність в евакуації. В 1950-1952, 1955-1977 рр. завідував кафедрою фортепіано Львівської консерваторії, а також очолював фп. відділ музичної школи-десятирічки при ЛДК. Він був рідкісним знавцем і майстром різноманітних прийомів фортепіанного виконання, володів надзвичайно ефективними методами навчання, вмів досягти успіху з кожним учнем будь-якого рівня обдарованості та підготованості. О. Ейдельман зростив плеяду висококваліфікованих піаністів, які стали викладачами Львівської консерваторії: К. Хучуа, М. Крих, Л. Луців, А. Пушкар, Х. Мисюк, Л. Крих, Т. Старух, К. Колесса, Л. Білинська, Ю. Хурдєєва, П. Юрженко, Н. Кашкадамова, В. Вайцнер, Х. Гумецька, Т. Слюсар, що засвідчило  створення ним у Львові своєї  школи. В 1977 р. виїхав до США, де 14 років, до самої смерті працював професором Нью-Йоркського університету.

Галина Георгіївна Руденко (нар.1930). Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка в класі проф. О. Ейдельмана (1949). З 1956 р. розпочала педагогічну діяльність в ЛДК, від 1962 р. – ст. викладач кафедри спец. фортепіано. Була методистом-куратором Тернопільського муз.училища, довший час керувала СНТ фортепіанного факультету. Її студент Є. Філін-Юрков в 1989 р. став лауреатом Міжнародного фестивалю “Імпровізація – 88” у м. Вільнюсі. Г. Руденко працювала над дослідженням творчої і педагогічної спадщини Т. Маєрського. Як піаністка багато виступала в складі різних ансамблів, переважно з духовими інструментами. На кафедрі працювала до 1992 року.

Оксана Володимирівна Шпот (Кузьмович) (нар. 1929).  Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка (1947-1952) як концертний виконавець, викладач і концертмейстер (клас проф. Г. Левицької та І. Крих). Педагогічною діяльністю почала займатися з 1950 р. З 1957 р. – ст. викладач, доцент (1967), заступник завідувача (1971) кафедри спеціального фортепіано. До 1962 р. виступала з сольними концертами, від 1964 р. – в складі фп. дуету з О. Попіль. В програмах – твори українських та радянських композиторів. На кафедрі працювала до 1982 р.

Кетевана Костянтинівна Хучуа (нар.1924). Навчалася в м. Києві у музшколі-десятирічці та консерваторії в класі проф. О. Ейдельмана. З 1957 р. почала працювати в ЛДК як викладач кафедри спец. фортепіано та  кафедри муз.-пед. факультету, вела клас спеціальності. Від 1969 – на посаді доцента. Концертна діяльність пов’язана з виступами  солістки з Камерним оркестром консерваторії (зокрема виконала потрійний та подвійні концерти Баха, Моцарта, Вівальді, Пуленка), а також участю в камерних ансамблях різного складу. В 1977 р. виїхала до США.

Ангеліна Іванівна Данілова (1928-1987). Закінчила Московську консерваторію (клас проф. Я. Зака) та аспірантуру в Київській консерваторії (клас проф. В. Сєчкіна). На кафедрі спец. фортепіано ЛДК працювала в 1959 -1963 р.р. Активно виступала як солістка: заграла три великі сольні програми та виконала 5 концертів Бетовена в супроводі симфонічного оркестру філармонії, дириґент – М. Колесса.

Звенислава Володимирівна Стернюк (Левицька) (1934-1993). Закінчила львівське муз.училище (1953), а в 1958 р. – ЛДК ім. М. Лисенка (клас доц. Л. Уманської). З 1959 р.  почала працювати на кафедрі спец. фортепіано та кафедрі муз.-педагогічного факультету. З 1966 р. – ст. викладач, а з 1971 р. – доцент кафедри спец. фортепіано. Висока  майстерність піаніста-ансамбліста вивела З. Стернюк в ряд найкращих концермейстерів консерваторії. Вона вела активну концертну діяльність в складі різних ансамблів, зокрема, в складі фортепіанного дуету з О. Левицькою.

Оксана Андріївна Попіль (Нижник) (нар.1930). У 1949 р. закінчила з відзнакою Львівську муз.школу-десятирічку в класі педагога О. Кашиної-Падун і поступила до Консерваторії ім. М. Лисенка, де навчалася в класах доцентів Й. Радіна та Л. Уманської. Брала участь у консерваторських конкурсах, де займала перші місця. Була стипендіатом  іменної стипендії  М. Лисенка. Закінчила консерваторію в 1954 р. дипломом з відзнакою та направленням в аспірантуру, після чого почала працювати в ЛДК концертмейстером, а з 1958 р. ст. викладачем на кафедрі загального фортепіано та на кафедрі муз.-пед. факультету. Протягом трьох років навчалася приватно у В. Барвінського. З 1960 р. – ст. викладач, а з 1967 – доцент кафедри спец. фортепіано. Займалася концертною діяльністю як солістка та ансамблістка. Протягом 20-ти років виступала в фортепіанному дуеті разом з О. Шпот. У фондах ЛДК  є записи цього фп. дуету, а також вокального твору В. Барвінського “Пісня пісень” в супроводі скрипки та фортепіано (М. Байко, Б. Бонковський, О. Попіль). Працювала до 1985 року.

Самуїл Аронович Дайч (1928-1988). Вчився в Київській музичній школі-десятирічці та  Київській консерваторії в класі проф. А.Луфера, а з 1948р. – у Ленінградській консерваторії в класі проф. І. Браудо (фортепіано та орган). Дещо згодом в органному класі Браудо навчався в асистентурі-стажуванні. Після закінчення консерваторії почав працювати у Львові як соліст і  концертмейстер філармонії та педагог муз.школи-десятирічки, а з 1961 р. як старший викладач кафедри спец. фортепіано Львівської консерваторії. В цей період розпочалася його інтенсивна концертна діяльність органіста у всіх органних залах СРСР. Сольний репертуар С. Дайча містив більш як 70 найменувань творів, написаних композиторами різних епох, не рахуючи численних акомпанементів та ансамблевих партій у месах і кантатах.  С. Дайч – один з перших органістів, що виконував українську органну музику, зокрема, перший інтерпретатор та редактор органної Прелюдії і фуґи Миколи Колесси. Був виконавцем строго класичного стилю з інтелектуальною манерою гри. Водночас його мистецтво не позбавлене було романтичного піднесення та імпровізаційної свободи. Масштабність і емоційність вдало поєднувалася у ньому з чіткістю, ясністю форми. Свої виконавські принципи та інтерпретаційні надбання Самуїл Аронович широко застосовував у педагогіці. Його робота у класі фортепіано, а пізніше й органу відзначалася високим професіоналізмом. Усі засоби музичної мови були підпорядковані логіці розвитку, глибокій змістовності виконання. Серед численних учнів Дайча – лауреати конкурсів І. Немира та Кв. Білинська, концертуючі піаністи та органісти І. Цайтц та П. Сухоцький, викладачі музичних навчальних закладів України й інших країн.

Ольга Феофанівна Качева (1937-1996). Гри на фортепіано спершу навчалася приватно, зокрема у В.П.Задерацького. В 1956-1962 рр. була студенткою в класі ЛДК проф. О. Ейдельмана. Після закінчення навчання почала працювати на кафедрі спец. фортепіано (клас спеціальності та педагогічної практики). Доцент (1971). Клас О. Качевої закінчило 80 студентів, серед них Л. Цап – лауреат ІІ-ої премії Всесоюзного конкурсу піаністів (1972); М.Гумецька – лауреат Gran-pri на Всесоюзному конкурсі юних музикантів ім. С. Дягілєва (1991), лауреат ІІІ-ої премії І Міжнародного юнацького конкурсу ім. П. Чайковського (1992); Т. Полянський – лауреат Міжнародного конкурсу у Вільнюсі “Імпровізація-92”. Як виконавець здебільшого виступала в складі ансамблів – фортепіанного дуету (з Х. Польовою-Чаплін) та струнних (з Ю. Оніщенко та Г. Павлієм; А. Менцінською та В. Лапсюк).

Дезидерій  Євгенович Задор (1912-1985). Закінчив Празьку консерваторію як піаніст, органіст, дириґент (1934) і школу вищої майстерності В Курца при ній. З 1936 р. розпочав діяльність концертуючого піаніста у країнах Центральної Європи (Чехословаччина, Угорщина, Румунія). З 1963 до 1985 – викладач, доцент (1968), професор (1978)  кафедри спец. фортепіано Консерваторії ім. М. Лисенка. В 1976 р. одержав звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю “Знак пошани”.

Христина Теодорівна Мисюк (нар.1936). Навчалася у Львівській муз.школі-десятирічці (1953-1958) та ЛДК в класі проф. О. Ейдельмана. Була стипендіаткою ім. М. Лисенка. З 1958 р. почала працювати в ЛДК. В 1959-1963 рр. навчалася в заочній аспірантурі Московської консерваторії, після закінчення якої – ст. викладач на кафедрі спец. фортепіано (спеціальний клас). Як солістка виступала переважно з творами львівських композиторів, а в складі ансамблів – з західно-європейським репертуаром. На кафедрі працювала до 1993 р.

Юлія Пилипівна Хурдєєва (нар.1939). Навчалася у Львівській муз.школі-десятирічці, а в 1958-1963 рр. – у Львівській консерваторії (клас проф. Ейдельмана). В 1962 р. стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу ім. М. Лисенка. З 1963 р. почала працювати на кафедрі спец. фортепіано як асистент професора, а з 1968 – ст. викладачем. Доцент (1988). Виступала як  солістка з симфонічним оркестром, а також в складі різних ансамблів. 1993 р. виїхала до Ізраїлю.

Ярослав Михайлович Чорнак (нар.1935). Закінчив Львівську муз.школу-десятирічку (1953) та Консерваторію ім. М. Лисенка в класі проф. О. Ейдельмана (1958). 1964-1996 –  викладач кафедри спец. фортепіано в ЛДК (спеціальність та педагогічна практика). В 1966-1969 р.р. працював викладачем фортепіано в музучилищі м. Улан-Батор (Монголії). Вів активну науково-методичну діяльність, за що був нагороджений грамотою Обласного відділу культури. Роботу на кафедрі завершив у 1996 р.

Любомира Теодорівна Білинська (Мисюк)  (нар.1939). В 1957 р. закінчила Львівську муз.школу-десятирічку, а в 1963 – Консерваторію ім. М. Лисенка ( клас проф. О. Ейдельмана). З 1964 р. почала працювати в ЛДК викладачем на відділі педпрактики кафедри спец. фортепіано та на кафедрі загального фортепіано. Ст. викладач (1968). Періодично виступала в концертах соло і в складі ансамблів. На кафедрі працювала до 1994 року.

Лариса Матвіївна Луців (Лєвакова)  (нар.1933). Навчалася у Львівській муз.школі-десятирічці. Закінчила Консерваторію ім. М. Лисенка (1951-1956) дипломом з відзнакою як педагог, концертмейстер, соліст камерного ансамблю (клас проф. О. Ейдельмана). З 1960 р. працювала в ЛДК концертмейстером та викладачем загального фортепіано, а з 1965 – викладачем кафедри спец. фортепіано і муз.-пед. факультету. Виступала з концертами в складі фп. дуету з Т. Старух. В 1981 р. виїхала до США.

Віталій Миколаєвич Котляревський (нар.1938). Навчався в Чернівецькому муз.училищі (1955-1958) та у Львівській консерваторії (клас ст. викл.А. Данілової, 1958-1963). З 1964 р. почав працювати в ЛДК концертмейстером, з 1967 – викладачем, а з 1970 – ст. викладачем кафедри спец. фортепіано. В 1969 -1978 р.р. завідував відділом педагогічної практики і викладав курс методики на фортепіанному факультеті. 1973-1988 – завідувач кафедри загального та спеціалізованого фортепіано. В 1992 р. був обраний на посаду доцента спец. фортепіано, вів класи спеціальності та пед.практики. В 1993 р. виїхав до м. Чернівці.

Богдан Михайлович Тихонюк (1944-1997). Після закінчення муз. школи-семирічки поступив у Станіславівське муз.училище (клас  Ю. Новодворського, 1959). В 1963-1968 рр. навчався у ЛДК ім. М. В. Лисенка в класі проф. Криштальського, в 1971-1973 рр. – асистентура-стажування в МПІ ім. Гнєсіних у проф. О. Йохелеса. Лауреат І премії Республіканського конкурсу піаністів-виконавців (1968). Почав працювати в ЛДК як асистент  проф. О. Криштальського (1969), з 1970 р. мав клас спеціальності та пед.практики, в 1991 р. одержав звання доцента. Вивчив більш, як 50 випускників-піаністів.

Віра Максимівна Вайцнер (Шептуха)  (нар.1946). Закінчила Рівненське муз.училище в 1965 і Львівську консерваторію (клас проф. Ейдельмана) в 1970 р. В тому ж році почала працювати концертмейстером і викладачем на кафедрі спец. фортепіано ЛДК. Ст. викладач (1976). У 1980-ті роки активізувала виконавську діяльність в жанрі концерту з анотаціями та як клавесиністка у складі камерного оркестру консерваторії. Викладала гру на клавесині (факультатив).  1991 р. виїхала до Франції.

Валентина Іванівна Крапива (1944-1989). Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка (клас проф. І. Крих, 1967), працювала в ЛДК концертмейстером (1964-1968). З 1971 р. почала викладати на кафедрі спец. фортепіано спеціальність і пед. практику. Організовані нею концерти під рубрикою “Студенти – дітям” відзначалися новизною тематики.

Ольга Вікторівна Осмоловська (нар.1946). Після закінчення  Львівської ССМШ навчалася в Консерваторії ім. М. Лисенка (клас доц. С. Дайча,  1964-1969), яку закінчила дипломом з відзнакою. З 1971 р. почала працювати концертмейстером та викладачем на кафедрі спец. фортепіано ЛДК (класи спеціальності та педагогічної практики). З 1976-1996 рр. – ст. викладач. Її робота на відділі педпрактики відзначалася великою активністю, зокрема в організації та проведенні різнопланових концертів  під рубрикою “Студенти – дітям”. Виступала в складі різних ансамблів та фп. дуету. Виконала подвійні концерти з оркестром Баха (C-dur, c-moll), Моцарта і Мендельсона.

Халіса Анатоліївна Гумецька ( Сотнікова) (нар.1944). Після закінчення Львівської ССМШ            ім. С. Крушельницької в 1964-1969 рр. навчалася у Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка (клас проф. О. Ейдельмана). На кафедрі працювала в 1971 – 1988 рр. Вела педагогічну практику та клас спеціальності.

Наталія Іванівна Мариняко (нар.1945). У 1963 р. закінчила ССМШ ім. С. Крушельницької в класі  Є. Рогозінської. У Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка навчалася в класах С. Дайча та О. Криштальського. На кафедрі спец. фортепіано працювала в 1973 -1988 рр.

Юрій Федорович Бонь (нар.1945). Вчився у Львівській муз.школі-десятирічці (1952-1955), у Львівському муз.училищі (1960-1965) та в Консерваторії ім. М. Лисенка (1965-1971), яку закінчив дипломом з відзнакою (клас ст. викл. В. Котляревського). В 1973-1975 рр. навчався в асистентурі-стажуванні при Ленінградській консерваторії ім. Римського-Корсакова в класі проф. П. Серебрякова. На кафедрі спец. фортепіано ЛДК почав працювати з 1975 р., ведучи класи спеціальності та педагогічної практики. Концертував переважно як ансамбліст, був учасником виконання потрійного концерту Баха разом з М. Крих та О. Козинським (1989). Виробив свою оригінальну методику початкового начання гри на фортепіано. В 1993 р. виїхав до Польщі.

Юрій Євгенович Маєвський (нар.1946). Закінчив Львівське муз.училище (1966), та Консерваторію ім. М. В. Лисенка (1971). На кафедрі спец. фортепіано працював з 1978 р. як викладач педагогічної практики та спеціальності (на заочному відділі) до 1992 р. Ст. викладач.

Ольга Анатоліївна Борзенко (нар.1960). В 1978 р. закінчила ССМШ ім. С. Крушельницької та  в 1983 р. Консерваторію ім. М. В. Лисенка (клас С. Дайча). Після закінчення асистентури-стажування в Київській консерваторії (1986) працювала на кафедрі спец. фортепіано, згодом  – ст. викладач. Вела клас спеціальності і педагогічної практики.

Олег Романович Криштальський (1930-2010) – народний артист України (1990), професор (1977). У 1939 р. почав вчитися гри на фортепіано у ВМІ ім. М.Лисенка (кл. Р.Савицького). Продовжив навчання в муз.школі при Львівській консерваторії (кл. Л.Мюнцера, В.Барвінського), від 1947 р. в Консерваторії ім. М.Лисенка (кл. проф. В.Барвінського, проф. Г..Левицької, доц. Л.Уманської) та у 1952-1956 рр. в аспірантурі Московської консерваторії (кл. проф. С.Фейнберга). Від 1956 р. працював на кафедрі спец. фортепіано, вів клас з фаху, з 1965 р. завідував кафедрою. У 1971-1991 рр. був проректором наукової та творчої роботи в ЛДК ім. М.Лисенка. О.Криштальський – Лауреат І премії Всеукраїнського конкурсу (1958) і ІІ премії та срібної медалі Міжнародного конкурсу  (1958, Москва). Впродовж багатьох років провадив велику концертну діяльність. В його виконавському доробку численні сольні концерти, виступи з симфонічним  оркестром та в складі різних камерних ансамблів. Грав з провідними вітчизняними та зарубіжними дириґентами. Концертував у всіх культурних центрах колишнього СРСР та за кордоном (Німеччина, Чехословаччина, Польща). В його програмах – твори Баха, Бетовена, Моцарта, Шопена, Ліста, Брамса, Чайковського, Рахманінова,  Лисенка, Ревуцького, Косенка, Людкевича, Барвінського, Колесси, Кос-Анатольського, Дремлюги, Вимера. Він – перший виконавець і редактор фортепіанних концертів А. Кос-Анатольського (№2), О. Тактакішвілі (№2) та М. Дремлюги, Сонати В. Барвінського (в Україні). Виданий компакт-диск “Олег Криштальський. Краще…” (LMC CD ATYABA 21-2001). Як піаніст-виконавець О.Криштальський належав до провідних митців України. Нагороджений орденом “Знак пошани”.  Серед його випускників – лауреати конкурсів та викладачі ЛДМА ім. М.В. Лисенка Б.Тихонюк, М. Попіль.

Теперішній  склад  кафедр  спеціального фортепіано

Кафедра “А”

Марія Юріївна (Ґеоргіївна) Крих (нар.1934) – завідувач кафедри (з 1977 р.), Заслужений діяч мистецтв України (1994), професор (1996). З 6-ти років почала вчитися гри на ф-но. З 1944 р. продовжила навчання в муз.школі при Львівській консерваторії, де її вчителями були  В.Барвінський, І.Негребецька та Л.Голємбо. Після відмінного закінчення школи в 1951 р. поступила до ЛДК в клас проф. О.Ейдельмана. Від 1957 р. викладає на кафедрі спец. фортепіано, 8 років була асистентом професора. 1967 – доцент, 1988 -професор.  Після від’їзду О.Л.Ейдельмана М.Ю.Крих очолила кафедру “А”, якою керує і сьогодні. М. Крих – лауреат Респ. конкурсу піаністів (1957). Вона виступала з сольними програмами та солісткою у симфонічних концертах з багатьма львівськими та зарубіжними дириґентами, а також в складі камерно-інструментальних та камерно-вокальних ансамблів. Її гра відзначалася високою культурою, м’яким, барвистим туше, блискучим піанізмом.  Вона відома не тільки як інтерпретатор світової фп. літератури, але й як пропагандист творчості українських, зокрема львівських композиторів. У 1980-х рр. піаністка багато співпрацювала з Театром одного актора як виконавець та сценарист. Як авторитетний піаніст-педагог М. Крих не обмежувалася викладанням у Консерваторії, але від 1970-х рр. співпрацювала з обласним методичним кабінетом, виступала з доповідями та відкритими уроками на конференціях для вчителів ДМШ, заініціювала введення до постійної практики у музичних навчальних закладах Західної України методично-виконавських конференцій. В її науково-методичному доробку – навчально-виконавські програми з фаху, змістовність і доцільність якої вивірена практикою та запозичена фп. кафедрами інших музичних вишів України. Клас  М. Крих у Львівській музичній академії закінчило понад 100 випускників. Серед них – лауреати респ. та міжн. конкурсів: Н. Пісковська, Г. Блажкевич, І. Пижик, Ж. Микитка та дипломанти: Рудницький, Гулевич, Вихованка М. Крих Етела Чуприк – нині засл. артистка України, переможець Націон. конкурсу ім. М. Лисенка (1988), лауреат третіх премій Міжн. конкурсів ім. Ф. Ліста та С. Рахманінова. М Крих була ініціатором, активним організатором першого Всеукраїнського конкурсу піаністів у Львові (2008) та автором його виконавської програми . Серед його лауреатів – студенти класу М. Крих: А. Рогашко (І премія), І. Бабак (ІІ премія), І.Країнська (дипломант).

Марія Петрівна  Тарнавецька (нар.1932)  –  засл. діяч  мистецтв  Республіки  Польща   (1988),   професор

(1993 ). Після Львівського муз.училища (кл. Д.Герасимович, 1949) закінчила у 1954 р. дипломом з відзнакою Консерваторію ім. М.В.Лисенка (кл. І.Крих). Навчалася в аспірантурі Моск. консерваторії (проф. Я.Мільштейн). Від 1959 р. працює на кафедрі спец. фортепіано. Багаторічна наукова діяльність Тарнавецької присвячена дослідженню невідомих творів з музичної спадщини польського композитора К.Шимановського. Її наукові статті та навчально-методичні роботи опубліковані в академічних видавництвах Києва, Москви і Польщі. За цінний вклад в польську музичну культуру в 1982 і 1989 рр. її було нагороджено медалями К .Шимановського (до 100-річчя з дня народження композитора) та ІІІ Всесвітнього конгресу “Наука і проблеми сучасності”. Вона веде активну музично-громадську діяльність як член кількох міжнародних товариств; регулярно виступає на теми музичних і загальнокультурних питань на міжнародних конгресах, наукових конференціях, симпозіумах; бере участь у фестивалях, як член та голова журі національних та міжнародних конкурсів піаністів; постійно проводить майстеркласи в Україні та Польщі.  Клас М.Тарнавецької закінчило 80 студентів, серед яких нар. артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Б.Янівський, засл. артистка України Т.Кальмучин, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Н. Половинка, 13 лауреатів та дипломантів респ. та міжн. конкурсів (1965 -2007), серед яких вирізняються С. Григоренко та С.Кудринецький.

Галина Йосипівна  Блажкевич-Брилинська (нар.1956) – кандидат мистецтвознавства (1991), професор (2001). Навчалася у ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. Н.Близнюк, 1975), відмінно закінчила Львівську консерваторію ім. М.Лисенка (кл. проф.М.Крих, 1980)  і була направлена в цільову асистентуру-стажування до Київської консерваторії (кл. проф. О.Снєгірьова, 1980-1982). Г.Блажкевич – лауреат найвищих премій Всеукраїнського конкурсу молодих піаністів (1976, Одеса) та Національного конкурсу ім. М.Лисенка (1978, Львів). Від 1982 р. працює на кафедрі спец. фортепіано ЛДК. В цей період багато концертує як солістка та в складі камерних ансамблів (зокрема, з програмою скрипкових сонат Р.Шумана, Й.Брамса, О.Респігі, М.Парцхаладзе, С.Прокоф’єва, М.Скорика). У 1994-2000 рр. була деканом фп. і теоретико-композиторського факультетів. З 1990-х років регулярно входить в склад журі багатьох конкурсів та конкурсів-оглядів молодих піаністів Західного регіону. Творчі інтереси Г.Блажкевич здебільшого концентруються на проблемах та репертуарі української музики, особливо С.Людкевича: дисертація на тему “Фортепіанна творчість С.Людкевича”, монографія “Фортепіанна музика С.Людкевича” (1991), монографічний сольний концерт, виконання концерту для ф-но з оркестром  fis-moll (дир. Р.Кофман), фондові записи творів композитора, концерт студентів класу  “Фортепіанні твори Людкевича”. В її полі зору також і творчість Р.Сімовича, Б.Фільц  (виконання нею “10 закарпатських новелет” записано на CD “Твори комп. Б.Фільц”К.,2004), Ж.Колодуб, композиторів української діаспори. Протягом останнього часу Г.Блажкевич почала досліджувати історію львівської піаністики, зокрема, творчість К.Мікулі. В співавторстві з проф. Т.Старух вона опублікувала історичні нариси “Правда і міфи про львівських піаністів – основоположників фортепіанної школи” (2002). Серед останніх наукових досліджень: три статті про М. Білинську (2004), М. Крих (2004) та Н. Близнюк (2006); редактор та упорядник (у співавторстві) видання  зб. статей “Портрет піаністки. Марія Крих”(2004). У педагогічній роботі віддає перевану монографічним концертам студентів класу, присвяченим творчості М.Лисенка, Б.Фільц, К.Мікулі, С.Людкевичу, Ф.Лісту, фр.комп. ХХ ст., Г.Галиніну. Виховала 43 спеціаліти та 9 магістрів. Здійснює керівництво науковими роботами магістрів і пошукувачів канд. дисертацій та залучається до написання рецензій,  відгуків, експертних висновків, до опонування на захистах канд. дисертацій. Регулярно запрошується  як член журі регіональних піаністичних конкурсів.

Мирон Орестович Кушнір (нар.1947) – заслужений діяч мистецтв України (2003), професор (2007). Після закінчення у 1965 р. ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. О.Попіль) навчався у Львівській консерваторії ім. М.В.Лисенка (кл. проф. М.Крушельницької). В 1970 р. почав працювати на кафедрі спеціального ф-но, викладаючи спеціальність та педпрактику. З 1991 р. працює на посаді проректора з навчальної роботи. У піаністичному доробку М.Кушніра – виконання творів світової класики, пропаганда й популяризація укр. фп. музики та прем’єри творів сучасних вірменських композиторів. В 1970-80 роках М. Кушнір виступав, зокрема, у Вірменії з концертами укр. фп. музики і в Україні – з концертами-лекціями про вірменську фп. музику.У фондах львівського радіо і ТБ знаходяться фондові записи у виконанні М.Кушніра окремих творів Комітаса.-Р. Андріасяна, А. Арутюняна, К.-Г. Сараджева, Т.Мансуряна, Р.Саркісяна, Г.Овунца, Е. Мірзояна. Сфера науково-методичних інтересів М.Кушніра окреслилась практичною діяльністю педагога-піаніста, відтак він здійснив ряд важливих редакцій, перекладів та сучасних опрацювань фундаментальних праць видатних українських і зарубіжних дослідників фп. мистецтва та композиторів (Галини Левицької, Вітольда Лютославського, Джона П. Данна, Говарда Ферґюсона), а також написав ряд статей, присвячених проблемам піаністичної майстерності. Результатом педагогічної діяльності М.Кушніра є десятки вихованців, які успішно працюють у муз. установах, театрах, навчальних закладах України та зарубіжжя. Його учні – виконавці, педагоги, науковці – продовжують найкращі педагогічні традиції львівської фп. школи, репрезентують високий рівень музичного академізму. М.Кушнір зробив вагомий внесок у справі розвитку ЛНМА ім. М.В.Лисенка, зокрема, в організаційно-методичному забезпеченні навчального процесу. У 1997 р. він керував підготовкою та успішним проходженням акре­дитації ВДМІ ім. М. Ли­сенка за статусом найвищого, IV-го рівня, а згодом і реорганізацією у ЛДМА ім. М. Лисенка, а також у 2007 році – успішною повторною акредитацією навчального закладу за статусом IV рівня. Завдяки знанням методики викладання муз. дисциплін, глибокого розуміння психології, особливостей обдарованих студентів, широкої ерудиції, М.Кушнір  став членом комісії Міністерства культури і туризму Укра­їни з укладання нових державних освітніх стандартів для вищих муз. навч. закладів України, а також  членом комісії напрямку „муз. мис-во” Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України. Був обраний де­путатом Львів. міськради і плідно працював для розвитку культури міста та області.

Наталя Борисівна Кашкадамова (нар.1946) – кандидат мистецтвознавства (1979), професор кафедри (1991). Навчалася у ССМШ ім. С. Крушельницької (О.А.Попіль) та Львівській консерваторії ім.М.В.Лисенка  (О.Л.Ейдельман). Вчилася одночасно на двох факультетах – фортепіанному (1970) та історико-теоретичному (1972). Закінчила аспірантуру ММПІ ім. Гнєсіних (проф. А.Алєксєєв). Від 1970 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано ЛДК: викладає курс історії фортепіанного мистецтва, веде семінари сучасної музики, педагогічну практику та музичну педагогіку у магістрів. Захистила кандидатську дисертацію на тему “Токатність у фортепіанній музиці”. Н.Кашкадамова плідно працює у науково-творчій ділянці. Її науковий здобуток включає велику кількість статей з питань історії та теорії фортепіанного виконавства, з історії львівської піаністики, загальнокультурологічної проблематики. Її наукові дослідження лягли в основу трьох написаних нею книжок: “Фортепіанне мистецтво у Львові” (2001) та посібників “Мистецтво виконання музики на клавішно-струнних інструментах (1998), “Творчість Фридерика Шопена” (2000), які служать навчальним матеріалом для студентів-піаністів. Нею також розроблені програми курсів Історія фортепіанного мистецтва та Семінар сучасної музики, ведення яких доповнюється систематичними концертами з творів композиторів ХХ ст., які вона організовує силами студентів. Н.Кашкадамова завоювала авторитет провідного науковця. Вона є організатором та учасником багатьох науково-практичних конференцій, зокрема, ІІІ Міжнародної конференції Асоціації піаністів-педагогів України (1994, Львів). Одна з найбільш визначних наукових робіт Н. Кашкадамової за минулий період – це книжка “Олександр Ейдельман. Данина шани вчителеві” (Л., 2006), редакцію та упорядкування якої вона здійснила у співавторстві з Т. Мілодан. Протягом останніх років керує науковими роботами магістрів та пошукувачів кандидатських дисертацій, одна з яких  захищена у 2007 р. (В. Садова)

Христина Богданівна Чаплін (Блажкевич) (нар.1941) – професор кафедри (2000). Після відмінного завершення навчання у Львівській муз.школі-десятирічці (кл. О.Мутман, 1960) вступила до ЛДК ім. М.Лисенка в клас М. Крих, яку закінчила в 1965 р. дипломом з відзнакою  як випускниця класу К.Хучуа. Від 1968 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано  викладачем фаху та педпрактики. В 1971 р. закінчила курси педагогіки та психології при ЛДУ ім. І.Франка, а в 1977 рр. – історико-теоретичний факультет ЛДК. (кл. проф. С.Павлишин). В 1970-80-х рр. активно виступала як солістка та в складі інструментальних дуетів. Для її виконавської, як і наукової діяльності є характерною тенденція до дослідження нових, невідомих творів світової фп. літератури. Підготувала до друку і здійснила першу публікацію окремих фп. творів львівських композиторів різних поколінь, зокрема, М.Скорика, В.Камінського, О.Козаренка та  практично всю фп. спадщину В.Задерацького, доповнивши видання редагуванням і передмовами. В її творчому доробку –  статті, науково-методичні розробки та піонерські дослідження творчості І.Ф.Белзи (монографія “Ігор Белза”. – Л.,1998) і В.П.Задерацького, а також прем’єрні виконання їхньої фортепіанної спадщини, здійснені студентами її класу у Львові, Москві, Києві, містах Західного регіону України та Польщі. У співавторстві (Грамотєєва, Левицька, Созанська) опублікувала ряд методичних розробок з питань пед.практики, які лягли в основу нової всесоюзної Програми з педагогічної практики для фп. факультетів вищих музичних навчальних закладів, виданої у Москві 1987 р. Також склала  програми з педпрактики та муз. педагогіки для фп. фа-ту для отримання ступеня бакалавра, магістра та спеціаліста. У 2007 р.  з тими ж співавторами видала навч.-метод. посібник “Педагогічна практика студентів спеціалізації “Фортепіано”. Долучилася як редактор та упорядник (з Г. Блажкевич-Брилинською) та автор ст. про М. Крих до видання  зб. статей “Портрет піаністки. Марія Крих” (Л., 2004). Опублікувала статті про О. Криштальського (Л., 2000), В. Задерацького (MUSICA GALICIANA, 2005.-Т.ІХ) та про С. Дайча (Др., 2008). Впорядкувала і відредагувала (з М.Сидор) матеріал післявоєнного періоду в розділі “Кафедра ф-но” у книзі “Сторінки історії Львів. держ муз. академії ім. М.В.Лисенека”(Л., 2003). Підготувала до видання монографію про В.П. Задерацького. Постійно задіяна як автор рецензій та відгуків на метод., бакал., маг. реферати.  Клас Х.Чаплін зі спеціальності та педпрактики закінчило понад 100 випускників.

Ірина Дмитрівна Немира (нар.1947) –  професор кафедри (2008). Після відмінного завершення навчання в ЛССМШІ (кл. А.Чорнак, 1966) поступила до ЛДК ім. М.В.Лисенка у кл. С.Дайча. Закінчила Консерваторію (1971) та асистентуру-стажування при ММПІ ім. Гнєсіних  (кл. проф.О. Йохелеса) дипломами  з відзнакою. Від 1972 р. працює на кафедрі спеціального ф-но, веде класи з фаху та педпрактики. І.Немира – дипломант Республіканського конкурсу-фестивалю творчої молоді (1968, Київ). Виступала   з сольними концертами, в програмах яких переважали твори масштабно-віртуозного плану, зокрема “Петрушка” І.Стравінського, “Картинки з виставки” М.Мусоргського, Сонати Ф.Ліста (h-moll),  Й.Брамса, Р.Шумана (fis-moll), Ф.Шопена (b-moll), С.Прокоф’єва (№7) та ін. Має записи на радіо та ТБ. Запровадила в концертну практику кафедри спільні концерти викладача зі студентами свого класу, провівши низку тематичних вечорів, присвячених творчості Прокоф’єва, Шуберта, Кос-Анатольського тощо. Науково-методична діяльність І.Немири пов’язана з висвітленням проблем інтерпретаційного характеру.  В її доробку 11 методичних розробок, написаних  у співавторстві з  Д. Оніщенком за період 2004 -2007 рр. і присвячених  питанням методично-виконавському аналізу творів великої форми (концерт для ф-но з орк., соната, цикл прелюдій)  Гайдна, Брамса, Чайковського, Рахманінова, Прокоф’єва.  На основі окремих розробок у 2008 р. був створений посібнитк “Вивчення сонат для ф-но С.Прокоф’єва. Виконавські завдання”, який знаходиться у друці. І.Немира долучилася до написання замітки про С.Дайча до “Сторінок історії ЛДМА ім. М. В. Лисенка” (Л., 2003) , ст. “Слово про вчителя” до зб. “Самуїл Дайч” (Др., 2008) та ціий ряд рецензій на мет. розробки викладачів музучилищ, музсемирічок;  на реферати бакалаврів і магістрів;  на видання  “ Сто піаністів Галичини”. В педагогічній діяльності відзначається принциповістю  та чіткою організацією роботи. Кращі ст-ти її класу М. Богут (Лауреат  міжн. конк. 2006 р.в Ужгороді “Срібний дзвін”) та Х. Пристаюк періодично виступають  з сольними концертами у Львові та за його межами. За 2 попередні роки І.Немирою було проведено 6 концертів студентів класу.  За час роботи на кафедрі  її клас зі спеціальності закінчило понад 44 випускники. Постійно (від ЛНМА ім. М.В. Лисенка) проводить майстеркласи на фп. відділі Рівненьського музучилища.

Наталія Володимирівна Грамотєєва (нар.1949) – доцент (1990 р.). У 1964-1968 рр. навчалася у Львівському муз.училищі (кл. Є. Спєвакової). Закінчила дипломом з відзнакою Петрозаводський філіал Ленінградської консерваторії ім. Римського-Корсакова (кл. проф. З.Тамаркіної, 1973), асистентуру-стажування при Ленінградській консерваторії (кл. проф. М.Хальфіна, 1975). Від 1975 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано ЛДК, веде класи з фаху та педпрактики. У виконавському доробку Н.Грамотєєвої є ряд сольних програм та численні сольні виступи у Львові та за його межами (Москва, Новосибіськ), на радіо та телебаченні, а також спільні концерти зі студентами свого класу. Репертуар піаністки позначається широким спектром фортепіанної літератури – від музики Бароко до творів сучасних композиторів, зокрема, М.Скорика (прем’єрне виконання прелюдій і фуг). Науково-методична діяльність пов’язана з проблемами виконавської інтерпретації творів, а також з питаннями вдосконалення методів виховання піаністів-педагогів. У співавторстві (Левицька, Созанська, Чанлін) опублікувала низку методичних розробок з питань пед.практики, які лягли в основу нової загальносоюзної  Програми з педагогічної практики для фп. факультетів вищих музичних навчальних закладів (М., 1987). Також розробила найновіші  програми з педпрактики та муз. педагогіки для фп. фа-ту для отримання ступеня бакалавра, магістра та спеціаліста. У тому ж складі авторів опублікувала навч.-метод. посібник “Педагогічна практика студентів спеціалізації “Фортепіано” (Л., 2007 ). З останніх публікацій – стаття “Спогади  про наставника” у зб. “Самуїл Дайч” (Др., 2008). У педагогічній роботі велику увагу приділяє підготовці концертів студентів класу – сольних , з орк. філармонії, тематичгих з анотаціями. Всього за час праці на кафедрі –понад 80. Систематично залучається до рецензування науково-методичних робіт та запрошується як член журі міського конкурсу “Юні таланти”.  Клас Н.Грамотєєвої з фаху закінчило 45 випускників. окремі з яких продовжили своє навчання в магістратурі та асистентурі-стажуванні. Серед її студентів – Лауреат І-ої премії Міжн. конкурсу пам’яті В.Горовиця (2002, Київ) , V-ої премії Міжнародного конкурсу ім. П.Чайковського (2003, Москва) та І-ої премії конкурсу молод. вик-ців ( Енсхеде, 2004) Д.Онищенко.

Етела Олександрівна Чуприк (нар.1964) – заслужена артистка України (1994), доцент (2001). Після закінчення муз.школи-семирічки (1979) навчалася в Ужгородському муз.училищі (кл. М.Волковської). У 1991 р. закінчила Консерваторію ім. М.В.Лисенка (кл. проф. М.Крих). З цього ж року починає працювати на кафедрі спеціального ф-но. Е.Чуприк – Лауреат І-ї премії Всеукраїнського конкурсу ім. М.Лисенка (1988, Київ); ІІІ-ї премії Всесоюзного конкурсу ім. С.Рахмнінова (1990, Москва); ІІІ-ї премії Міжнародного конкурсу ім. Ф.Ліста (1991, Будапешт); нагороджена Золотою медаллю і призом В.Горовиця на Київському благодійному фестивалі “Regina-Vladimir Horowitz in memoriam” (1994, Київ); cпеціальний стипендіат Вагнерівського товариства (1998, Байройт); учасниця міжнародних фестивалів  ім. Ф.Шопена (1995, Польща), ім.С.Рахманінова (1999, Київ), Київ Music Fest; учасниця  Днів культури  в Лісабоні (Expo – 98), Софії, Братіславі, Москві, Лондоні, Празі. Гастролювала в Україні (Ужгород, Чернігів, Шостка, Хмельницький), Польщі, Угорщині, Німеччині, Словаччині. Учасниця конкурсу майстрів-піаністів (2003, Монте Карло). Постійно виступає у Львові з сольними програмами та у супроводі філармонійного симф. оркестру, а також у складі камерного дуету ( з польс. скрипалем П.Цегельським) та тріо,формуючи концерти у тематичні цикли. В репертуарі її  концертів (понад 15 за останні кілька років) фп. твори Баха, Бетовена, Шумана,  Ліста, Дебюссі, Рахманінова, Колесси. Записала понад 14 компакт-дисків. На останньому  (2008), здійсненому у Ванкувері, записані твори укр. композитрів та власні фп.транскрипції творів Чайковського, Рахманінова, Моцарта, Бізе. Періодично запрошується для виступів на урочистих офіційних міроприємствах, відкриттях музичних фестивалів. Брала участь як член журі у Міжнародному конкурсі піаністів ім. М.Лисенка. З наукового доробку – стаття про М.Крих у зб. “М.Крих. Портрет піаністки” (Л.,2004). Клас Е.Чуприк закінчило 3 випускника та 4 бакалаври.

Олена Борисівна Пилатюк (нар.1965) – кандидат мистецтвознавства (2006), доцент кафедри (2007). Початкову музичну освіту здобула в Івано-Франківському муз.училищі (кл. І.Сербинського). В 1984-1989 рр. навчалася в ЛДК ім. М.В.Лисенка в класі доц. О.Качевої. Від 2002 р. працює на кафедрі спеціального ф-но ЛДМА ім. М.Лисенка. Протягом багатьох років вела активну концертну діяльність в складі інструментальних ансамблів та як концертмейстер. Нагороджена дипломами кращого концертмейстера на: Всеукраїнських конкурсах скрипалів (1990, Хмельницький) та молодих скрипалів (1997, Івано-Франківськ), Міжнародних конкурсах скрипалів Німеччини(1993, Кльостер-Шонталь) та Скандинавії (1995, Швеція), ім. Б.Которовича (1995, Київ), ім. М.Лисенка (2002, Київ), Міжнародному фестивалі “В гостях у Айвазовського” (1995, Феодосія). В 1999 – 2001 рр. брала участь в Міжнародному фестивалі “Зірки планети” (Ялта), в 1995 -2000 рр. була концертмейстером на 98 концертах у Швеції, в 1997 р. – на 5 концертах у Фінляндії та ін. О. Пилатюк плідно представляє себе на педагогічній ниві. Щорічно студенти її класу здобувають перемоги на всеукраїнських та міжн. Мистецьких форумах піаністів. Серед них: М.Бережницька (диплом на міжн. фестивалі « Харків – наш спільний дім», 2005 р.; ІІ премія на Міжн. конкурсі «Срібний дзвін» в м. Ужгороді, 2005 р.; І премія і зол. медаль на І Міжн. фестивалі-конкурсі ім. Ф.Шопена, 2006 р.) М.Кузій ( ІІ премія на Міжн.  конкурсі «Фарботони» в м. Каневі, 2003; ІV премія на Міжн. конкурсі у Франції, 2004 р.; ІІІ премія на Х Міжн. конкурсі ім. М.Юдіної в Санкт-Петербурзі, 2007 р.; Н. Зубко (диплом на ІІ міжнародному конкурсі в м. Каневі і диплом  за краще виконання твору Є.Станковича, 2006р.); О. Юрченко-Селецька  (спец. приз на Міжн. конкурсі Віардо, 2004р., спец. приз на міжн. муз. конкурсі в м. Санок, Польща, 2007р.; ІІІ премія на Всеукраїнському конкурсі у м. Львові, 2008р.); О. Шиманська (ІІІ премія на Всеукраїнському конкурсі піаністів у м. Львові, 2008р.); О. Гайдук ( ІІ премія на Міжн. конкурсі  ім. С.Нейгауза в м. Кіровограді, 2007р., ІІ премія на Всеукраїнському конкурсі у м. Львові, 2008р.); Н.Коваль ( диплом на Всеукраїнському конкурсі в м. Хмельницькому, 2006р.). Кращі студенти Олени Пилатюк  яскраво представляють  свої творчі  здобутки у виступах з симф. оркестром Львівської обл.. філармонії ім. С.Людкевича

Марта Володимирівна Сидор (Скоробогата) (нар.1944) – доцент кафедри (1995). Після закінчення Івано-Франківської муз.школи-семирічки (кл. Ю.Новодворського) продовжила навчання у Львівській ССМШ (кл. проф. О.Ейдельмана) та ЛДК ім. М. В.Лисенка (1962-1967) в класах О. Ейдельмана (асистенти М.Крих, А.Пушкар) і М.Крушельницької. Від 1969 р. працює на кафедрі спеціального ф-но, веде класи з фаху, фп. дуету та пед. практики. У виконавському доробку  М.Сидор звертають увагу численні виступи як солістки та в складі різних камерних ансамблів (в Україні, Литві, Польщі, Росії),  ряд монографічних концертів до ювілейних дат (А.Кос-Анатольський, Д.Шостакович, В.Косенко), репрезентація фп. творів галицьких композиторів (ІІІ Міжнародна наукова сесія “Музика Галичини”,1997, Жешув), прем’єри фп. музики литовських, латвійських, польських композиторів, зокрема всієї фп. спадщини Ю.Кофлера (1996, Львів; 1997, Вроцлав).. М. Сидор впорядкувала і відредагувала всі фп твори Ю.Кофлера, а також працю Т.Шухевича “Спомини про М.Лисенка”. Завершила і підготована до видання монографію “Т.Шухевич і становлення професійного музичного мистецтва Галичини”. У навчальному процесі знайшли  своє втілення її розробки “Програмні вимоги до курсу фп. дуету”, “Програма із спеціального ф-но для учнів муз.шкіл та музичних відділів шкіл мистецтв” (редактор-упорядник). Значну активність проявляє М.Сидор в організації та керівництві студентами відділу пед.практики при проведенні ними концертів “Студенти – дітям”. Великою винахідливістю відзначається підбір тематики таких концертів, що стимулює творчу ініціативу і розкриває мистецький потенціал майбутніх педагогів, наприклад: “Від павани до блюзу”, “Музика ХХ ст.”, “Уклін і шана корифеям академії до її 150-ліття”, ”Маловідомі сторінки сучасної укр. музики”, “Карнавал музики народів світу”, “У перехресті муз іскра натхнення…” Здійснено запис на ЛТБ тематичного концерту у виконанні студентів “Дитячі твори В.Барвінського”.

Павло Тимофійович Юрженко (нар.1942) – доцент кафедри (1995). Навчався у Львівській муз.школі-десятирічці (кл. О.Мутман, 1950-1959) та у Львівській консерваторії  ім. М.В.Лисенка (кл. О. Ейдельмана, 1960-1965). Від 1968 р. працює на кафедрі викладачем спеціального фортепіано. В 1976-1981 рр. навчався в асистентурі-стажуванні ММПІ ім. Гнєсіних (кл. проф. А.Йохелеса, кл. проф. А.Вєдєрнікова). В 1970-х роках виступав з сольними програмами.  В його виконавському доробку – Сонати №7 С.Прокоф’єва, №3 Й.Брамса, №4 і 23 Л.ван Бетовена; 15 Варіацій з фугою Л.ван Бетовена, Фантазія і соната В.Моцарта, “Гумореска” Р.Шумана, Рапсодія на тему Паганіні С.Рахманінова та ін. Серед випускників П.Юрженка – дипломант Міжнародних конкурсів ім. В.Горовиця (Київ) та І.Падеревського (Бидгощ) В.Баран.

Олена Степанівна Климків (Созанська) (нар.1927) – доцент кафедри (1997). Початкову музичну освіту здобула в Дрогобицькій філії Музичного інституту ім. М.Лисенка (кл. Б.Пюрка). В 1947-1952 рр. навчалася у Львівській консерваторії ім. М.Лисенка в класах проф.В.Барвінського, асистента В.Климківа, доцента С.Донченка. Від 1959 р. працює на кафедрі спеціального ф-но, ведучи пед.практику та спеціальність у студентів-заочників. З 1978 р. О. Созанська завідує відділом пед.практики. Починаючи з 1955 р., щорічно виступала з концертами в складі фп. дуету ( з В.Климковим), віддаючи перевагу тематичним програмам. Серед найбільш яскравих виконань – Сюїта Рахманінова, твори Ліста та Брамса. Методично-керівна робота О.Созанської на очолюваному нею відділі сприяла підвищенню рівня підготовки кваліфікованих кадрів піаністів-педагогів. У співавторстві (Грамотєєва, Левицька, Чаплін) опублікувала низку методичних розробок з питань пед.практики, які лягли в основу нової загальносоюзної Програми з педагогічної практики для фортепіанних факультетів вищих музичних навчальних закладів, виданої у Москві 1987 р. Проблема виховання педагогічних кадрів і важливість її для розвитку муз. культури в Україні порушувалася в окремих статтях (ж.”Музика”.- 1995.- №1) та загострювалася на міжнародних конференціях (М., 1994; Л., 1994). У тому ж співавторстві О. Созанська видала навч.-метод. посібник “Педагогічна практика студентів спеціалізації “Фортепіано” (Л., 2007 ), що стало першою опублікованою працею даної тематики..

Неля Василівна Пастеляк (нар.1956) – доцент кафедри (1997). Після закінчення ЛССМШІ ім.С.Крушельницької (1975) та ЛДК ім. М.В.Лисенка (1980) в кл. проф. М.Крушельницької, навчалася в асистентурі-стажуванні в Київській консерваторії (кл. проф. Рябова). Від 1986 р. починає працювати на кафедрі спеціального фортепіано ЛДК. Написала і видала наукове дослідження “Поемність в українській фортепіанній музиці першої половини ХХ ст.” (1998). Виступала в концертах з сольними програмами та в складі фортепіанного дуету (з Г.Блажкевич). Плідно працює на педагогічній ниві, готуючи студентів до конкурсів: О.Чіпак – Лауреат І-ої премії і спеціальний приз на ІХ Інтернаціональному конкурсі піаністів (1998, Італія), спеціальний приз  за краще виконання Рапсодії М.Лисенка на Республіканському конкурсі ім. М.Лисенка (1998, Київ); С.Вітязь – Лауреат ІІ премії на ІХ Інтернаціональному конкурсі піаністів (1998, Італія); фортепіанний дует О.Чіпак та О.Кушнір – Лауреати  ІІ премії на конкурсі ім. Валентино Буччі (2000, Рим), запис на  CD (1998).

Ірина Ґеоргіївна Пижик (нар1960) – доцент кафедри (2001), Лауреат І премії  Всеукраїнського конкурсу піаністів імені М.Лисенка (1981). Після закінчення ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. Л.Голємбо) продовжила навчання у ЛДК ім. М.В.Лисенка (1971-1981) в кл. проф. М.Крих та  асистентурі-стажуванні Московської консерваторії (кл. проф. В.Горностаєвої). Від 1985 р. працює на кафедрі спеціального ф-но ЛДК, веде класи з фаху та пед.практики. Як солістка виступала у кафедральних концертах та з філармонічним симфонічним оркестром. Активно займається науково-методичною діяльністю . В її доробку цілий ряд статей та виступів на конференціях (Львів, Київ), в яких порушуються питання виховання фахових піаністів, а також висвітлюється творчий досвід провідних педагогів сучасної епохи, зокрема, Г.Нейгауза, В.Горностаєвої, М.Крих та Л.Голємбо, В.Гінзбург. Глибоку шану до свого педагога виразила у статті “Добре бачить тільки серце”, опублікованої у зб. “М.Крих. Портрет піаністки” (Л., 2004). І.Пижик відзначається плідною педагогічною діяльністю. Кращі студенти її класу щорічно звітують сольними концертами та з симфонічним оркестром. За час її праці на кафедрі вона підготувала і провела понад 15 концертів за участю студентів її класу, що відбулися у Львові, Дрогобичі, Луцьку. Деякі з її випускників навчаються в аспірантурі ЛДМА ім. М.Лисенка та за кордоном (Польща, Німеччина). У 2008 р. запрошена як член журі кокурсу-фестивалю пам’яті І.Вимера.

Мирослав Тарасович Драган (нар.1963) – доцент  кафедри (2008). В 1970 р. поступив у ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. М.Крих, Л.Крих). Після закінчення школи навчався в ЛДК (кл. проф. Л.Крих, 1981-1987) та асистентурі-стажуванні ЛДМІ ім. М.Лисенка (1996-1999) в кл. проф. М.Крих. Від 1999 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано, а 2002 р. – викл. фп. відділу ЛДМУ ім. С. Людкевича. М.Драган – Лауреат Міжнародного конкурсу камерних ансамблів “Золота осінь” (1993, Хмельницький). Веде велику концертну діяльність як соліст та в складі камерних ансамблів. Бере постійну участь  у міжнар. муз.фестивалях: “Віртуози”, “Контрасти” (Львів); “Київ Music Fest”, “Київські прем’єри”; “Two Days & Two Nights” (Одеса). Як концертмейстер був запрошений на міжнародні конкурси CIAM (1997, Женева), ім. Шпергера (2002, Берлін), майстеркурси контрабасистів (2002, Кромержіж). Виступав в ансамблі з народною артисткою Вірменії М.Абрамян, лауреатом Національної премії України ім. Т.Шевченка, заслуженим артистом України А.Шкурганом, А.Війтовичем (Україна-Англія), Л.Прунару (Румунія-Швейцарія), М.Комоньком (Україна-Німеччина), О.Рапітою, Й. Ермінем та ін. Здійснив запис на CD музики М.Лисенка до “Кобзаря” Т.Шевченка в дуеті з А.Шкурганом (2002). За період 2006-2008 рр. здійснив 25 концертних виступів, включно сольних, ансамблевих, у складі фп. дуету (з О.Рапітою), у супроводі симф. орк. з надзвичайно обширним, різноманітним і різножанровим репертуаром – від класики до найсучаснішої укр. та зарубіжної музики. Його виконавські програми включали твори Моцарта,  Бетовена, Шуберта, Шумана, Франка, Дебюссі, Пуленка, Мессіана, Оннегера, Бартока, Гершвіна, Лютославського, Шнітке, Лисенка, Барвінського, Нижанківського, Скорика,  Станковича, Ляшенка, Щербакова, Рунчака, Бліса, Гаврилець, болгарських композиторів.  Високий піаністичний авторитет  М. Драгана призводить до запрошень взяти участь в різних виконавських проектах, постановках, програмах, записах, тощо., під батутою провідних диригентів та в ансамблях з видатними солістами. Географія його виступів досить широка: Львів, Київ, Харків,Одеса, Луганськ, Донецьк, Вінниця, Вроцлав, Париж, Ешкеншегір (Туреччина). Приділяє увагу М. Драган і науково-методичним розробкам, пов’язаним з жанром етюду. До  педагогічної роботи відноситься з великою відповідальністю, проявляючи високу фаховість. Його клас закінчило 9 випускників, включно 2 магістри. Серед його учнів – Лауреат (ІІ премія) Всеукраїнського конкурсу піаністів (Львів, 2008)

Тетяна Едуардівна Мілодан (нар. 1976) – ст. викладач (2004). Музичну освіту здобула  у ЛССМШ ім. С. Крушельницької (у кл-х О.Качевої, М.Долгової, Л.Спірягіної, О.Мутман). В 1994 -1999 рр. навчалася  у ЛВМІ ім. М. Лисенка (у кл-х доц. О.Качевої, проф. М. Крушельницької, доц. П.Юрженка). У 2003 р. поступила в асистентуру-стажування  при ЛДМА ім. М.В.Лисенка (кл. проф. М.Крих). З 2004 р. почала працювати на кафедрі спеціального ф-но і викладати спеціальність та педпрактику. Т.Мілодан – Лауреат Міжн. конкурсу “Мистецтво ХХІ ст.”  (Ворзель, 2003). Важливий елемент її діяльності – наукова робота. За роки її праці на кафедрі опубліковано: 9 наукових статей, зміст яких зосереджений на аналізі особливостей педагогіки провідних  представників львівської піаністичної школи – О.Ейдельмана,  М.Крих, М. Крушельницької; тези Всеукр. та Міжн.наук.-практ. конференцій у Дніпропетровську (2005) та Києві (2006); здійснено редакцію та упорядкування (з Н. Кашкадамовою) книжки “Олександр Ейдельман. Данина шани вчителеві” (Л., 2006).

Кафедра “Б”

Йожеф Франтішкович Ермінь (нар.1960) – завідувач кафедри (2010), засл. артист України (2006), доцент (2007), Лауреат премії ім. Л.Ревуцького (1993). Після закінчення Ужгородського муз.училища (кл. М.Волковської) навчався в ЛДК ім. М.В.Лисенка (кл.проф. М.Крушельницької, 1979-1984) та асистентурі-стажуванні Моск. консерваторії (кл.проф. Є.Малініна, 1985-1987). На кафедрі спец. ф-но ЛДК працює від 1987 р.  Й.Ермінь – концертуючий піаніст міжнародного рангу з неповторним виконавським обличчям.  За період 2004-2008 рр. він “відпрацював” 29 концертів у залах філармоній різних міст України (Львова, Ужгорода, Чернівців, Луцька, Києва, Шостки, Одеси, Кіровограда) і поза її межами (Мінська, Любліна, Варшави, Катовіц, Ченстохова, Кракова, Ольштина, у швейцарському  м. Фалері). Він є учасником багатьох міжн. муз. фестивалів, як у Львові, так і в Польщі, Німеччині, Угорщині, Канаді. Програми його концертів вражають репертуарним різноманіттям. В його виконавських уподобаннях переважає музика ХХ ст., часто репрезентує найновіші твори львівських та зарубіжних композиторів, здійснюючи прем’єрні виконання., зокрема, Концертів №4 і №5 для ф-но з орк. А. Нікодемовича, Концертів №1 і №2 І. Щербакова, Концерту М.Гурецького, Концерту-симфонії К.Шимановського, Концерту для ф-но і духових І. Стравінського. В його репертуарі є і “репрезентаційні” концерти: “№2 – Л.ван Бетовена, №1 – П. Чайковського,  №2 –  С. Рахманінова, Концерт для двох ф-но Ф.Пуленка. В сольних програмах значна частка припадає і на укр. класику: М.Лисенко, Л. Ревуцький, В. Барвінський, Б.Лятошинський, В. Сильвестров та інш. Науковий доробок Й.Ерміня поповнився двома статтями:  “Акорд, який залишився в пам’яті на все життя” у кн. ”М Крушельницька” (Л., 2005) та “Слово про світлу людину” у кн. “Пам’яті Е.Кобулея” (Л, 2008). Серед студентів Й.Ерміня – чимало переможців піаністичних конкурсів, зокрема, Лауреат Міжн.  конкурсів піаністів в Данії (1998, ІІ премія), у США (1999, ІV премія), ім. Умберто Мікелі (2001, Мілан) Наталя Пасічник та ст. А.Григорчук – Лауреатт ІІІ премії конкурсу “Індивідуаліс” (Київ,2006).

Марія Тарасівна  Крушельницька (нар.1934) – народна артистка України (2005), професор (1991), дійсний член НТШ (2006). Закінчила ССМШ у Львові (клас О. О. Процишин), фортепіанний факультет Московської консерваторії (1952-1957) та аспірантуру при ній за класом Генріха Нейгауза. Від 1960 р. постійно викладає на кафедрі спеціального фортепіано Львівської консерваторії, 1991-1999 – ректор ВДМІ ім. М. Лисенка. У 1960-1990-х рр. М. Крушельницька вела активну концертну діяльність, гастролюючи в Україні. Визначальні риси її творчого стилю, який в цілому належить до пізньоромантичної сфери, – симфонічність, масштабність і драматизм. Від середини 1970-х рр. Крушельницька запропонувала до уваги слухачів серію виконавських моноґрафій з фп. музики українських композиторів: всі фп. твори Ревуцького (1974); Етюди у формі старовинних танців, ор. 19 Косенка (1976); звукозапис більшості творів Людкевича (1979); всі фп. твори М. Колесси (1984); програми з творів Н. Нижанківського (1985), В. Барвінського (1988), М. Лисенка (1992), А. Кос-Анатольського (2000). Вперше одним митцем було зроблено співставлення цілісних фп. “портретів” українських композиторів, що стало новим етапом у виконавському розумінні індивідуальних та національних рис їхніх стилів. У 1995р. Крушельницька виступила з виконанням віднайденого фп. Концерту Василя Барвінського. Згодом здійснила його редагування та публікацію, як і творів А. Кос-Анатольського (“Козацькі могили”, Буковинська сюїта”) та М.Колесси (“Коломийки”). Нею були записані платівки: Ревуцький Л.Ф- ні твори (Мелодия. – С 10-06615-16); Станіслав Людкевич. Вибрані фп. твори (Мелодия. – С 10-18007-10), комплект з 2-х платівок, 1979 р.; та компакт-диски: “Невідомий Анатолій Кос-Анатольський” у виконанні Марії Крушельницької та Богдана Козака. (LMC CD ATYABA. – 20-2001), “Твори М.Колесси” (вип.6) і “Шедеври галицької фп. музики” ( вип.10).  З останніх виконавських робіт піаністки – твори для ф-но Колесси (2003) та Ф-ний квінтет Дворжака (2004). У 2007 р. підготувала концерт студентів класу до ювілею Б.Фільц. У творчому доробку М. Крушельницької кілька статей, опублікованих у кн. “Марія Крушельницька” ( Л., 2004). Серед випускників М.Крушельницької – Лауреат премії ім. Л. Ревуцького Й. Ермінь, Лауреати міжн. конкурсів Я. Боженко, Я. Рак і В. Котис, провідні піаністи-педагоги М. Кушнір, Н. Близнюк, У. Молчко, О. Яриш, асп. Я. Рак та ін.

Тереcа Михайлівна Старух (нар.1939) – кандидат музикознавства (1981), професор (1998). Музичну освіту здобула у Львівській муз.школі-десятирічці (1946-1957), Львівській (кл. проф. О.Ейдельмана) та Одеській (кл. проф. Л.Ґінзбург) консерваторіях (1957-1962), а також в асистентурі-стажуванні в Московської консерваторії (1977-1980). Від 1963 р. працює на кафедрі спеціального фно ЛДК. З 1994 р. – вчений секретар ЛДМА. Протягом 10-ти років виступала у складі фп. дуету (з Л.Луців) з концертами у Львові, Києві, Черкасах, Дрогобичі і т.д. В їх виконанні прозвучали твори В.Моцарта, Д.Шостаковича, Б.Бріттена, Ф.Пуленка, І.Стравінського (Соната і Концерт), П.Хіндеміта (Соната), Б.Бартока (Соната для 2-х ф-но та ударних), В.Успенського (Концерт для 2-х ф-но з орк.), прибалтійських композиторів. В науковому доробку Т.Старух 3 монографії, зокпема, (у співавторстві з Г.Блажкевич) “Правда і міфи про львівських піаністів – основоположників фортепіанної школи” (Л, 2002); 56 статтей в Муз.енциклопедіях, що видаються в Москві та Києві, УРЕ, журналах “Советская музыка”, “Музика”, в книгах і збірниках, включно і зарубіжних виданнях. Серед них: 3 статті про К.Мікулі, І.Мельцера-Щецінського та Л.Мюнцера  у зб. “Сторінки історії ЛДМА ім.М.Лисенка; ст. “Львівський оперний театр в 30-40рр. ХХ ст. до підр. “Історія музики” (К., 2007); ст. “К.Мікулі в контексті суз. культури Львова” (К., 2008); творчі портрети Л.Голембо (Л.,2004), І.Крих (Л.,2005), О.Ейдельмана (Л., 2006), Гінзбург (Од.,2007); сценарії до 2-х муз. телефільмів “Кароль Мікулі” (1998), “Олег Криштальський”(2000),  телефільми “Фп. твори К.Мікулі”, “Фп.твори Р.Сімовича”, “До 155-річчя академії (у співавторстві з Г.Блажкевич). Серед випускників Т.Старух – лауреати і дипломанти міжн. конкурсів та 12 магістрів. Кращі студенти її класу та кл. Г.Блажкевич брали участь в 5-х  тематичних концертах (до 150-річчя та до 155-річчя Академії), з яких у 2-х  прозвучали прем’єри творів К.Мікулі та Ф.Ліста. Була науковим керівником канд. дисертації Т.Куржевої, захищеної у 2006 р.

Лідія Юріївна Крих (нар.1938) – професор кафедри (1997). Музичну освіту здобула у Львівській муз.школі-десятирічці (1946-1957), де навчалася в кл. О.Бережницької і Л.Ґолємбо, та в Консерваторії ім. М.Лисенка (кл. проф. О.Ейдельмана), яку закінчила дипломом з відзнакою в 1962 р. З того ж року працює на кафедрі спец. ф-но. Л.Крих багато грала в складі фп.тріо з Л.Цьокан-Савицькою (скрипка) та Р.Залєською (віолончель). Його постійні виступи протягом 16-ти років були невід’ємною складовою концертного життя Львова. В репертуарі тріо налічувалося понад 40 творів різних стилів – від класики до сучасності,  включно й укр. музики: Барвінського, Людкевича, Нижанківського, Сімовича, Криволап. В педагогічному доробку Л.Крих – 83 випускники, серед них понад 10 лауреатів Міжн. та регіон. конкурсів, зокрема  О.Рапіта Г.Климків, О.Дражниця, М.Цмоць, В.Павленко, М.Драган, О.Рапіта, А. Драган, В.Гумницький. Такі ст-ти як  О.Рапіта,  М.Драган, Г.Климків, О.Дражниця, Н.Вакула, М. Кисленко, В.Гумницький, К.Кун неодноразово виступали з симф. орк. Львівської філармонії. Л.Крих часто запрошувалася головою держ. іспитових комісій в муз. училищах Тернополя, Ужгорода, Чернівців, Харкова, Житомира, Львова, , Луцька. Була в журі конкурсів піаністів в Дніпропетровську, Кіровограді, Дрогобичі, Тернополі, Ів.-Франківську, Стрию. Систематично проводить класні тематичні та монографічні концерти за участю всіх своїх студентів. Ці концерти стають подіями в муз. середовищі не тільки Львова, але й за його межами завдяки програмам, що включають, здебільшого, монументальні цикли, які рідко звучать в повному об’ємі, зокрема Й.С.Бах. «Добре темперований клавір»  2 томи, «Українська соната», «Ф.Шопен. 24 Прелюдії», «32 Сонати Л.ван Бетовена» ( 6 концертів), «24 Прелюдії і фуги Д.Шостаковича». До виконання таких монументальних програм іноді  залучаються і студенти колишніх випускників  Л.Крих О.Рапіти та М.Драгана. З науково-методичного доробку Л.Крих за останні роки нею були здійснені редакція та упорядкування книжки «Ірина Крих – особистість, педагог, музикант», а також редакція фп. партій у зб. «Українська музика для гобоя».

Ксенія Миколаївна Колесса (нар. 1939) –  професор кафедри (2000). Музичну освіту здобула у Львові: в муз. школі десятирічці (1946 – 1957; класи О. Бережницької, В. Зеленської, О. Ейдельмана) та в Консерваторії ім. М. В. Лисенка (кл. проф. О. Ейдельмана), яку закінчила дипломом з відзнакою у 1963 р. Відтоді – асистент професора (до 1965) і одночасно викладач кафедри спец. фортепіано. Веде класи з фаху, фп. ансамблю (від 1990 очолює відділ) та пед. практики, з 2005 р.викладає курс методики навчання гри та фортепіано. У 1960-х і 1990-х К. Колесса вела різносторонню виконавську діяльність, виступаючи як солістка, з симфонічним та камерним оркестрами, у складі фп. тріо сестер Колессів (Соломія – скрипка, Харитина – віолончель) та фп. дуету з О. Козинським. В її концертних програмах – твори Й. С. Баха, Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетовена, Ф. Шуберта, Ц. Франка, К. Сен-Санса, С. Рахманінова, С. Людкевича, М. Колесси. В науковому доробку К. Колесси – ґрунтовне дослідження творчої діяльності видатних представників родини Колессів, висвітлення їх вкладу в розвиток національної та світової культури. До кола її наукових зацікавлень також входить вивчення деяких аспектів музичної культури Львова в її історичному розвитку. Цим темам присвячені понад 25 публікацій, поміщених в авторитетних вданнях, таких як УРЕ, УСЕ, Записки Наук. тов-ства ім.Шевченка, УЕ ім. М.П.Бажана, ЕСУ, ж. “Музика” та інш. В них К. Колесса вводить у науковий обіг низку нових імен та фактів, зокрема про концертну та педагогічну діяльність артисток світової слави Любки і Христі Колессів, а також львівських музикантів – Г. Левицької та Л. Мюнцера. Вона опублікувала не видану досі вагому працю Ф. Колесси “Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності” (2001), його листування з М. Грушевським, К. Грушевською і М. Гайворонським, є автором сценарію телефільму “Колесси. Честь і дяка”. Опублікувала перший об’ємний збірник фп. творів М. Колесси (1984), організувала і провела силами студентів свого класу низку монографічних концертів з його творів. Підготувала курс лекцій та склала програму з  навч. дисципліни “Методика викл. гри на ф-но” та програму ( у співавт. з М.Сидор) з навч. дисц. “Фортепіанний ансамбль”.

Оксана Михайлівна Рапіта (нар.1964) – засл. артиска України (2008), доцент кафедри (1997). В 1979-1983 рр. навчалася  в Тернопільському муз.училищі ім. С.Крушельницької (кл. Л.Корній). У 1988 р. закінчила ЛДК ім. М.В.Лисенка (кл. проф. Л.Крих),  у 1990 р – асистентуру-стажування у МПІ ім. Гнесіних (кл. проф. А.Александрова). Від 1991 р. викладає на кафедрі спец. фортепіано ЛДК ім. М.В.Лисенка. О.Рапіта – Лауреат Всеукр. конкурсу ім. М.Лисенка (1984), дипломант Міжн. конкурсу піаністів ім. Паломи О’Ши (1990, Іспанія), Лауреат Міжн. конкурсу камерних ансамблів (1993, Хмельницький). Веде інтенсивну концертну діяльність, зокрема, як постійний учасник Міжн. муз. фестивалів: “Віртуози”, “Контрасти”, Київ Music Fest”, “Київські прем’єри”, “Two Days & Two Nights” та ін. В репертуарі О.Рапіти класична та сучасна музика.  В її творчому доробку понад 20 прем’єр української та світової музики – твори В.Барвінського, Є.Станковича, М.Скорика, Б.Фільц, В.Камінського, Ю. Ланюка, Б.Фроляк; концерти з оркестром  В.Лютославського, Ю.Кофлера, Ю.Олійника, І.Дерунгса, О.Чайковського. М. Скорика (Конц. №3) та інш.  Концертний репертуар О.Рапіти поповнився тврами для фп. дуету ( з М. Дрананом). Виступала з дириґентами: Г.Маттес, С.Камартін, М.Дюфур (Швейцарія), Р.Ревакович (Польща), М.Кац (Франція), Ю.Ткаченко (Росія), Ю.Кусакава (Японія), І.Юзюк, Ю.Луців, Б.Которович (Україна). Активно пропагує укр. музику за кордоном – Польща, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Росія, Казахстан. Має фондові записи та записи на CD, з останніх – запис Фортепіанного концерту С.Людкевича. За період 2006-2008 рр. виступила з 25-ма концертами. Науково-метод діяльність О.Рапіти здійснюється  у вигляді доповідей та показових уроків на конференціях, майстеркласів, зокрема, у Польщі Періодично запрошується як член журі та голова журі для проведення дитячих конкурсів піаністів ( Тернопіль, 2006, 2007; Луцьк, 2008; Кросно, 2008). Вона є постійним консультантом фп. відділу Тернопільського муз.училища. У своїй педагогічній роботі О.Рапіта регулярно  проводить класні концерти різної тематичної спрямованості. Серед її студентів і випусників – 11 лауреатів Міжн. конкурсів, зокрема за останні роки: В.Валентієв – Міжн. конк. “Класік Поділля”  2005 р. у Хмельницькому, ІІІ премія; Міжн. фестиваль-конк. “Воронцовські муз.зустрічі” 2007 р., І премія; Міжн. конкурс піаністів- віртуозів 2008 р. у Швейцарії, ІІІпремія. А.Музика – Міжн. конк. “Мистецтво ХХІ ст.” 2006 р., І премія. Ю.Тализіна – Міжн. конк. “Синій птах” 2008 р., І премія; І Всеукр. конк. піаністів “2008 р., ІІІ премія. П’ятеро випускників кл. О.Рапіти продовжили навчання в аспірантурі Музичних академій Львова, Кракова, Саарбрюкена.

Маркіян Михайлович Попіль (нар.1955) – ст. викладач (1980). Після закінчення ССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. О.Процишин) у 1973 р.продовжив навчання у ЛДК ім. М.Лисенка (кл. проф. О.Криштальського) та у  1978 р. – в асистентурі-стажуванні Київської консерваторії (кл. проф. В.Сєчкіна). Від 1980 р. працює на посаді ст. викладача кафедри спец. фортепіано ЛДК, веде класи з фаху та педпрактики. М.Попіль – лауреат І премії Всеукраїнського конкурсу піаністів ім. М.Лисенка (1978, Львів). Виступає як соліст, з симфонічним оркестром та в складі камерних ансамблів. Концертував в Україні та за кордоном – в Росії, Польщі, Німеччині та Угорщині. В його виконавському репертуарі є багато прем’єр сучасної української та польської музики. Має ряд записів сольних програм з творів українських та польських композиторів  у фондах Українського радіо та ЛТБ. М.Попіль займається дослідженням українсько-чеських музичних зв’язків у Львові. Цій темі присвячені (опубліковані) стаття “Про співпрацю українських та чеських музикантів у Львові” та методична розробка про діяльність та педагогічні принципи чеського піаніста-педагога, одного з засновників Львівської фортепіанної школи В.Курца.

Петро Володимирович Довгань (нар.1973) – ст. викладач (1999). Після закінчення ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. ф-но -О.Шпот, кл. органа – І.Цайтц) у 1991 р. продовжив навчання у ЛДК ім. М.Лисенка в кл. ф-но проф. М.Крих та доц. Е.Чуприк і класі органа викл. В.Півнова та асистентурі-стажуванні ЛДМІ ім. М. Лисенка (1996-1999) в кл.проф. О.Криштальського. Від 1999 р. працює на кафедрі спец. ф-но, веде студентів з фаху. П.Довгань – дипломант ІІ Міжн. націон. конкурсу ім. М.Лисенка (1996, Київ) та ІV Міжн. конкурсу ім. Падеревського (1998, Польща). Як піаніст та органіст веде активну концертну діяльність, виступаючи соло і в ансамблі, та є постійним учасником міжн. музичних фестивалів, зокрема, “Контрасти” (Львів), “Варшавська осінь” (Польща),   сучасної (Київ), органної (Суми, Ужгород) музики.

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations