Кафедра скрипки

Історія скрипкового виконавства на Львівщині багата яскравими сторінками і своїм корінням сягає в далеке минуле. У першій пол. ХІХ ст. у Львові працював видатний скрипаль-віртуоз і композитор Кароль Ліпінський (1790–1861), який змагався у скрипковій майстерності з Нікколо Паґаніні, виступав у квартеті з Людвігом Шпором, грав у ансамблях з Робертом Шуманом і Ференцом Лістом. Тут працювали – постійно або епізодично – інші видатні скрипалі: Ігнац Шуппанціґ (Ignaz Schuppanzig), французький скрипаль і композитор Жак-Фереоль Мазас (Jaques-Fereol Masas), Йозеф (Юзеф) Башни (Józef Baschny-Baszny-Bašny), наступник К. Ліпінського у львівському театрі скрипаль Станіслав Сервачинський (Stanisław Serwaczyński), який згодом став першим вчителем Г. Венявського і Й. Йоахіма.

Як окремий навчально-методичний підрозділ Консерваторії у Львові, кафедра скрипки почала діяти у 1854 році і називалася тоді „школа скрипки” (як і інші – “школа духових інструментів”, “школа співу”). З 1940, а потім 1944 року, це – кафедра оркестрових, а згодом струнно-смичкових інструментів. Професор Дмитро Лекґер завідував кафедрою у 1948 – 1973 рр., відтоді – професор Богдан Каськів.

За часів директорства Йогана Рукґабера (1853–1856) у Консерваторії ГМТ викладав і був дириґентом музичного театру Август Томас Браун.

Перебуваючи на посаді директора Консерваторії ГМТ, Кароль Мікулі запросив у 1859 році на педагогічну роботу відомого польського скрипаля Кароля Козловського, який пізніше вів ще й курс гри на фортепіано. У 1870-х роках тут працював також Зигмунт Брукман.

Учень К. Мікулі Рудольф Шварц, який замінив свого учителя на посаді директора ГМТ і Консерваторії, заанґажував для викладання гри на скрипці професорів Фелікса Якля (F. Jackl) і Генрика Славічка.

Значний внесок у розвиток Львівської скрипкової школи зробив професор Маурицій Вольфсталь (M. Wolfstahl) (1855–1938), який працював з 90-х років ХІХ ст. до кінця 30-х ХХ ст. Одночасно він був чудовим ансамблістом, концертмейстером оркестру оперного театру. Кращими його учнями були донька Емма, яка працювала разом з батьком, Юліан Пуліковський (нар. 1879) та Роберт Перутц (пом. 1934).

У період директорства Мечислава Солтиса скрипку в консерваторії викладали К. Хеттляйш-Висоцький (K. Hettleisch-Wysocki), В. Хамранська, М. Трусь, М. Бауер, Й. Бем (Behm), Юзеф Цетнер, Зигмунт Чехович, Казімєж Матушевський, Міхал Щупачкевич, Владислав Ґолембйовський, Генрик Чаплінський, Ян Павел Волянек і ін.

У 1905 році до Львова прибув Вацлав Коханський (нар. в Кам’янці-Подільському 1878), учень Л. Ауера в Петербурзі і О. Шевчика в Києві. До початку першої російської революції він працював концертмейстером симфонічного оркестру в Петербурзі. Разом з дружиною Ольгою Буткевич-Коханською вони вели активне концертне життя та плідну педагогічну діяльність у Львові. Пізніше працювали у Варшавській консерваторії.

Львівську консерваторію ГМТ закінчили відомі музиканти Броніслав Гімпель, Мар’ян Вебер, Фелікс Ейль, Євген Статкевич, Юліан Пуліковський.

Першою українською професійною скрипалькою-педагогом у Музичному Інституті ім. М. Лисенка у Львові була Єлисавета Щедрович-Ганкевичева, учениця Леопольда Ауера та Оттокара Шевчика.

Її справу продовжив Євген Перфецький (1882-1936). Він закінчив юридичні факультети Львівського і Віденського університетів. З ранніх років навчався гри на скрипці у А. Вронського та А. Шнабля, а 1906 року завершив музичну освіту у Віденській консерваторії у О. Шевчика. У 1908–1936 працював професором Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка, був відомим як концертуючий соліст і ансамбліст. Виступав у Відні, Львові, Кракові, Чернівцях, неодноразово мав концертні турне. У його класі навчалися Роман Криштальський та відомий українсько-американський скрипаль Роман Придаткевич (емігрував до США в 1923 р).

Роман Криштальський (1899-1963), батько видатного сучасного піаніста Олега Криштальського, з 13-ти років був знаний як концертуючий ансамбліст. Він очолював тріо, в якому грали Петро Пшеничка (віолончель) і Роман Савицький (фортепіано), а також брав участь у складі інструментального секстету. Виступав у ансамблях з Нестором Нижанківським, Василем Барвінським та Романом Савицьким. Працював у Вищому Музичному Інституті до 1939 року, потім був артистом оркестру Львівського оперного театру.

Іван Левицький, Катерина Гладилович, Євген Козулькевич, викладаючи в Музичному Інституті, також зробили вагомий внесок у скрипкову педагогіку Львівщини.

З 1920 до 1939 року виступав із сольними концертами та викладав у Вищому Музичному Інституті професор Осип Москвичів (1888-1974). Потім він був запрошений на посаду професора Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, працював у школі-десятирічці та музичному училищі, де у 1944-45 р. був директором. О. Москвичів у 1909-1912 рр. навчався у Варшавській консерваторії у Ст. Барцевича, згодом – у Петербурзі у Л. Ауера, М. Безекирського і М. Ерденка. Концерти виконавця завжди супроводжувалися великим успіхом, його партнерами були піаністки В. Божейко та Г. Левицька. Професор О. Москвичів був автором цікавих скрипкових творів: „Імпровізації”, „Думки”, „Фантазії fis-moll”, „Елегії”, „Ескізу”, „Етюду”, „Концерту-фантазії” та ін.  З класу педагога О. Москвичіва вийшли визначні скрипалі Леся Деркач, Юрій Крих, Євген Цегельський, який потім закінчив ще й Празьку консерваторію, був концертмейстером симфонічних оркестрів у Кракові та Відні.

Історію скрипкового виконавства Львівщини прикрасила постать Івана Косинина (1883-1959). Він був всесторонньо обдарованою особистістю: концертуючим скрипалем, театральним художником, літературознавцем, пере­кладачем, автором творів для скрипки. Географія його концертної діяльності була дуже обширною: США, Канада, Італія, Австрія, Бельгія, Англія, Індія, Малайські острови, Польща, Галичина, Буковина і Бесарабія. Як педагог скрипки, працював у Києві (1913-1914), школі ім. Ф. Шопена в Ярославі (Польща), а у 1920-х роках у Музичному Інституті ім. М. Лисенка у Львові.

Одним із відомих представників скрипкового мистецтва на Львівщині був Юрій Крих (1907-1993). Закінчивши в 1933 р. Музичний Інститут ім. М. Лисенка у Львові (клас проф. О. Москвичіва), він продовжив навчання на курсі вищої виконавської майстерності в Парижі у славного професора Жака Тібо. В той час молодий скрипаль був єдиним українським музикантом, якого прийняли на навчання до Паризької консерваторії. Це переконливо свідчить про високий фаховий рівень навчання у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка. Після повернення з Франції (1934–1944) молодий скрипаль вів інтенсивну концертну діяльність, гастролював у  Варшаві, Кракові, Любліні, Відні, Берліні, Парижі, Бордо. Він виступав у Львівському Оперному театрі, концертних залах філармонії та Музичного Інституту, у Тернополі, Станіславі. Численні програми концертів свідчать, що у репертуарі  Ю. Криха були сонати і партіти Й. С. Баха, сонати для скрипки і фортепіано В. А. Моцарта, Л. Бетовена, Е. Ґріґа, Й. Брамса, чимало віртуозних п’єс. Майже в усіх сольних концертах Ю. Криха звучали скрипкові твори українських композиторів М. Лисенка, В. Барвінського, С. Людкевича, Ю. Мейтуса. Юрій Крих виступав як соліст у симфонічних концертах з відомими дириґентами А. Солтисом, М. Колессою, О. Клімовим, виконуючи концерти Н. Паґаніні, Г. Венявського, Й. Брамса, П. Чайковського. Ю. Крих – відомий і як громадський діяч. Ще з довоєнних років він займався організацією музичного життя Львова, Тернополя, пізніше – Івано-Франківська: створенням оркестрів, хорів, якими сам дириґував. У 1939 р. він заснував музичну школу в Тернополі та був її директором до 1941р., а згодом став професором класу скрипки і квартету та проректором Львівської державної консерваторії. У навчальних музичних закладах Львова, Тернополя, Києва, а потім Івано-Франківська Ю. Крих своєю педагогічною і виконавською діяльністю зробив вагомий внесок у справу виховання високопрофесійних музикантів.

У розвитку скрипкового виконавства на Львівщині відоме ім’я професора Вадима Стеценка (1914–1984), сина композитора Кирила Стеценка. Після закінчення у 1936 р. Київської консерваторії (клас проф. Д. Бертьє) він захистив (1940) кандидатську дисертацію на тему “Джерела скрипкового концерту”. Від 1946 року педагогічна і виконавська діяльність В. Стеценка тісно пов’язана з Львівською державною консерваторією ім. М. Лисенка, де він вів клас скрипки, альта, квартету та камерного ансамблю. Професор В. Стеценко вів науково-дослідницьку роботу – вперше розробив курси лекцій з історії виконавства на струнно-смичкових інструментах та методики навчання гри на скрипці. Він – автор підручника “Методика навчання гри на скрипці” у 2-х частинах, монографії “Закономірності інтонування на скрипці”, працював над створенням тоді ще нечисельного українського педагогічного і концертного репертуару. Музична громадськість Львівщини знала Вадима Стеценка як талановитого скрипаля-ансамбліста. Він систематично брав участь у виконанні нових камерно-інструментальних творів львівських композиторів, які неодноразово довіряли йому, вдумливому музикантові, редакції скрипкових партій своїх творів. Професор В. Стеценко був видатним педагогом-методистом, який виховав у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка та Львівській музичній школі-інтернаті ім. С. Крушельницької багатьох високопрофесійних музикантів.

У розвитку скрипкового і камерно-інструментального виконавства музична Львівщина у значній мірі завдячує професору Павлу Макаренку (1915-1995). Закінчивши у 1940 р. Московську консерваторію (клас проф. Б. Сібора), він служив у лавах армії як соліст ансамблю МО СРСР. З 1947 по 1957 рр. викладає у Львівській державній консерваторії. У класі професора П. Макаренка навчалися учні, які згодом стали видатними музикантами. Це – Народний артист України, завідувач кафедри скрипки Національної музичної академії України професор Богодар Которович, Заслужений діяч мистецтв України, багаторічний ректор Львівської консерваторії професор Зенон Дашак, завідувач кафедри скрипки Львівської музичної академії, професор Богдан Каськів. Професор П. Макаренко вперше у Львові створив ансамбль скрипалів, який успішно виступав в урочистих концертах, присвячених знаменним подіям. Останні 30 років ансамблем скрипалів керував доцент Олександр Вайсфельд (1919–2000), у якого навчалися зі спеціальності Заслужений артист України Володимир Дуда та лауреат міжнародних конкурсів Юрій Корчинський.

Чільне місце в справі становлення Львівської скрипкової школи у післявоєнні роки належить професору Дмитру Лекґеру (1896–1980), який з 1948 р. і до останніх років свого життя працював у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка, завідував кафедрою. Творча виконавська і педагогічна діяльність Д. Лекґера була плідною та цілеспрямованою. Через усе своє життя він проніс безмежну любов до музики, скрипки. Його натхненна праця була зразком педагогічної майстерності, виконавського професіоналізму, вимогливості, принциповості і пунктуальності. В скрипковій педагогіці проф. Лекґер не визнавав нічого приблизного, тільки копітка наполеглива робота приносила йому задоволення. Професор Д. М. Лекґер виховав плеяду відомих музикантів і педагогів. Тільки у Львівській музичній академії працює багато його вихованців: професори Георгій Павлій, Богдан Каськів; доценти Тетяна Шуп’яна (Маміконова), Юлія Оніщенко, Любов Чайковська, Наталія Пославська, Ореста Ванькович (Когут) та інші. Своє відношення до виконавства, фаху педагога  професор Лекґер підтверджував щоденною наполегливою працею, постійними творчими пошуками, які не припинялися до останніх днів його життя. Про це свідчать магнітофонні записи сонат та партит Й. С. Баха (зокрема, Прелюдії E dur), здійснені тоді, коли йому було вже понад 80 років! Його виконавська і педагогічна діяльність немало сприяла розквіту творчої атмосфери скрипкового життя Львова.

Півстолітній шлях розвитку музичного життя Львівщини тісно пов’язаний з ім’ям Олександри (Лесі) Деркач (1924–2004), яка була палким пропагандистом скрипкової музики сучасних композиторів, вихователем прекрасних інструменталістів, засновником камерного оркестру. У 1939 році О. Деркач, відмінно закінчивши Музичний Інститут (клас проф. О. Москвичіва), продовжує навчання в консерваторії. У 1945 р. вона бере участь у Республіканському і Всесоюзному конкурсах скрипалів і завойовує призові місця. З 1946 р. О. Деркач працює у Львівській консерваторії. Талант О. Деркач особливо яскраво розкрився в жанрі мініатюри, але поступово артистка збагачувала свій репертуар концертами Й. С. Баха, В. Моцарта, Н. Паґаніні, Й. Брамса, П. Чайковського, О. Глазунова. Одночасно з сольною концертною діяльністю, О. Деркач щораз більше уваги приділяє грі в камерних ансамблях. Виконання сонат Й. Брамса, Б. Бартока, С. Прокоф’єва, Р. Штрауса та циклу всіх десяти сонат Л. Бетовена (партія фортепіано – Іда Поляк) було серйозним випробуванням виконавської майстерності, яке вона блискуче витримала. Олександра Деркач стала першим виконавцем багатьох творів львівських композиторів: Концерту С. Людкевича, Сюїти А. Солтиса, Романсу і Мазурки А. Кос-Анатольського, мініатюр Р. Сімовича. У рецензіях на виступи О. Деркач музична критика завжди відзначала глибоку музикальність, відчуття стильових особливостей твору, бездоганність інтонації, соковитість звучання, яскравий темперамент, майстерну довершеність і досконалість інструменталізму. Виконавська та педагогічна діяльність О. Деркач високо оцінена. Вона – Заслужений діяч мистецтв України, професор. Походячи зі славної родини (батько – відомий етноґраф, мати – дослідник творчості Лесі Українки, під час другої світової війни врятувала архів великої поетеси), О. Деркач завжди сповідувала батьківські принципи служіння українській культурі. Чесність у житті і мистецтві, порядність, вимогливість, готовність повсякчас працювати для людей, скромність – ці риси її особистості  є прикладом для молодих поколінь. Працюючи у Львівській музичній школі-інтернаті імені С. Крушельницької та Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка, О. Деркач виховала понад 60 скрипалів. Кращі серед них – лауреат міжнародних конкурсів, Народна артистка України Лідія Шутко, дипломант республіканських конкурсів доцент Матіас Вайцнер, доктор мистецтвознавства професор О. Бодіна. Але найбільше уваги, майстерності й енергії віддала Олександра Деркач створеному за її ініціативою у 1959 році відомому тепер у Європі Львівському камерному оркестрові.

В 1950–1970-х роках знаними педагогами зі скрипки у Львові були Костянтин Михайлов, Олександр Єгоров, Самуїл Аммерман, Йосиф Сапір, Григорій Дяченко, Григорій Хейфец, Олександр Тюппа, багаторічний концертмейстер симфонічного оркестру Львівської філармонії Єфрем Юфа. Великих успіхів у скрипковій педагогіці досягнув учень професора В. Стеценка Юрій Гольда, який виховав чимало юних лауреатів. Його естафету перейняли педагоги Оксана Цап, Мирон Сора, Марія Футорська.

Викладацький склад

Богдан Каськів – Заслужений діяч мистецтв України, професора, завідувач кафедри.

Лідія Шутко – Народна артистка України, лауреат Міжнародних конкурсів, Лауреат премії «Львівська слава», професор.

Ігор Пилатюк – Народний артист України, академік Національної академії мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор, ректор Львівської національної му­зич­ної академії імені М. В. Лисенка, професор.

Дмитро Колбін – кандидат мистецтвознавства, професор.

Володимир Заранський – кандидат мистецтвознавства, професор.

Ореста Когут – Заслужений діяч мистецтв України, професор.

Наталія Пославська – кандидат мистецтвознавства, професор кафедри.

Оксана Андрейко – доктор педагогічний наук, професор кафедри.

Юрій Соколовський – Заслужений діяч мистецтв України, кандидат педагогічних наук, професор, секретар кафедри.

Тетяна Сиротюк – професор кафедри.

Назарій Пилатюк – Заслужений артист України, лауреат Міжнародних конкурсів, кандидат мистецтвознавства, доцент.

Оксана Гаргай – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри.

Юлія Онищенко – доцент кафедри.

Марта Бура – кандидат мистецтвознавства, старший викладач.

 

Концертмейстери кафедри

Вагомий вклад у роботу зі студентами в артистично-виконавському аспекті вносять концертмейстери кафедри, а саме:  О. Басса, Т. Карпенко, А. Аливаєва, П. Довгань, Ю. Маківничук, О. Ксьондзик, А. Макаревич, М. Макаревич та інші.

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations