Кафедра оперної підготовки

Історія створення кафедри оперної підготовки Львівської державної консерваторії ім. М. В. Ли­сен­ка сягає другої половини XIX ст., коли у Львові відкрилася консерваторія Галицького Музичного Товариства. Тут при вокальному факультеті успішно функціонував оперний клас, на заняттях якого готували оперних виконавців. Відомо, що саме в цьому навчальному закладі здо­бу­ва­ли музичну освіту багато відомих у світі співаків, серед яких визначні діячі української музичної ку­льтури О. Мишуга та С. Крушельницька. Навчаючись у знаного на той час професора В. Ви­соць­кого (О. Мишуга з 1878 до 1881 р., а С. Крушельницька з 1889 до 1893 р.), ці митці своїм не­пе­ресічним талантом здобули визнання далеко за межами України.

1921 року було відкрито “оперну школу” при Львівському музичному інституті А. Нємєн­тов­сь­кої (майбутній консерваторії ім. К. Шимановського). Нею керували дириґент Лєрер та оперний режисер Тарнавський. У 1922–1923 р. почала роботу оперна студія при консерваторії ПМТ. Саме у класі оперної підготовки консерваторії Польського Музичного Товарист­ва після закінчення навчання у Празі від 1931 р. паралельно з роботою у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка деякий час працював помічником дириґента Микола Філаретович Колесса. Під його батутою силами ВМІЛ було поставлено оперу М. Лисенка “Ноктюрн” (1937). Пізніше, обіймаючи посаду ректора Львівської державної консерваторії, він багато зробив для становлення кафедри оперної підготовки і відкриття при ній оперної студії.

З часу створення Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка при кафедрі сольного співу існував відділ оперної підготовки. При активно­му сприянні С. Крушельницької, О. Карпатського та А. Котляревського його було відокремлено у самостійну структуру лише у 1951р. Першим очолив новостворену кафедру заслужений діяч мистецтв України, професор Лев Брагінський (1896–1953) – відомий український дириґент, який після закінчення 1917 р. Петроградської консерваторії працював дириґентом Київської опери та головним дириґентом Державного симфонічного оркестру України. У 1944 р. він переїхав до Львова і очолив театр опери та балету, де з невеликою перервою працював до кінця життя.

З 1955 до 1961 р. кафедрою оперної підготовки завідував доцент Микола Філатов – відомий співак, випускник вокального факультету Ленінградської консерваторії. Вже у травні 1956р. зусиллями викладачів та студентів кафедри вперше на сцені Львівського театру опери та балету була показана прем’єра опери В. А. Моцарта “Весілля Фігаро”. Дириґував виставою студент дириґентського факультету Юрій Луців.

З 1961 р. колектив кафедри очолив доцент Микола Лобанов, який після закінчення дириґентського факультету Ленінградської консерваторії з 1947 р. працював її викладачем, а з відкриттям оперної студії з 1959 до 1968 р. – дириґентом симфонічного оркестру. Однак, наказом колегії Міністерства культури УРСР за № 133 від 29 липня 1961 р. кафедру оперної підготовки при Львівській державній консерваторії було розформовано. Вирішення цього питання чинов­ни­ка­ми від культури саме таким способом виглядало досить дивним і не мало жодних реальних підстав, адже на кафедрі працювали відомі режисери народний артист України професор В. Скляренко, народний артист України професор О. Гай, заслужений артист України професор Я. Гречнєв, доцент Р. Ашкіназі, дириґенти доценти М. Лобанов, М. Гончаров, заслужений артист Мордовської АРСР доцент Л. Мандрикін, старші викладачі Н. Плаксюк, балетмейстер А. Єгурнова.

У 1959 р. відкрилася оперна студія консерваторії, завдяки якій підготовка молодих співаків досягла значно вищого рівня. Роман Романовський – директор студії з перших днів її створення – став душею молодого творчого колективу і протягом майже 30 років завдяки своєму організаторському таланту активно сприяв його успішній мистецькій діяльності.

Відкриття оперної студії відбулося 16 листопада у приміщенні театру ім. М.Заньковецької і проходило у святковій атмосфері. Із вступним словом виступив тодішній ректор консерваторії Микола Колесса. Символічно, що на відкритті прозвучали твори саме українських композиторів: одноактні опери М. Лисенка (“Ноктюрн”) і М. Вериківського (“Сотник”) у редакції С. Людкевича, а також “Вечорниці” П. Ніщинського – вставна дія до драми Т. Шевченка “Назар Стодоля”. Постановку здійснили заслужений артист України професор Я. Гречнєв, дириґенти М. Гончаров і М. Лобанов, художник П. Калиниченко, балетмейстер Н. Єгурнова та хормейстер заслужений артист України доцент Є. Вахняк, який очолив хоровий колектив студії. У постановці “Вечор­ниць” брав участь ансамбль танцю Льві­вського клубу будівельників під керівництвом В. Дяконова. Солістами у виставах виступили студенти Г. Клим, Е. Степанова, Н. Івасівка, Н. Котляр, А. Граєвська, В.Чайка, В. Лужецький, А. Гром, Л. Майорова, Я. Головчук. Вже через місяць, 11 грудня, під час другої прем’єри список виконавців поповнили Т. Дідик, Г. Демчук, М. Процев’ят, В. Стрельченко, Я. Шовковий, М. Бурмістрова, В. Царан­цева, Н. Любімова та інші. 9 січня 1960 р. вистави транслювались Львівським телебаченням у телеверсії режисера студії телебачення О. Гериновича і отримали схвальну оцінку музичної громадськості й преси.

15 березня 1960 р. у приміщенні Театру ім. М. Горького (сьогодні – Першого українського театру для дітей та юнацтва) відбулась наступна прем’єра – одноактна опера С. Рахманінова “Алєко”, яку здійснив колектив студії під орудою дириґента М. Лобанова, режисера О. Гая, художника П. Калиниченка, балетмейстера Н. Єгур­нової, хормейстера Є. Вахняка за участю студентів вокального факультету Г. Хане­даньяна (Алєко), Т. Дідик (Земфіра), Я. Шовковського (молодий циган), Ю. Антипо­вої (стара циганка). Через місяць, 12 квітня, у партії Земфіри виступила Д. Купиняк, старого цигана – В. Лужецький, старої циганки – Е. Степанова. Дириґував виставою студент III курсу дириґентського факультету С. Турчак.

Варто зазначити, що у ті роки у Львівській консерваторії ще не було окремого відділу оперно-симфонічного дириґування. Можливість здобуття цієї спеціальності надавалася вибірково лише за рекомендацією кафедри, ректорату і з дозволу Міністерства культури України найбільш обдарованим студентам, які навчалися на хоровому відділі. Так закінчували консерваторію Ю. Луців, С. Турчак, І. Лацанич, О. Геринович, Т. Микитка, І. Гамкало, І. Юзюк, Р. Дорожівський та інші. Незабаром діяльність оперної студії з професійним хором і симфонічним оркестром дала можливість незабаром відкрити цей відділ і разом з Київською державною консерваторією ім. П. Чайковського вести підготовку дириґентських кадрів для симфонічних оркестрів і оперних театрів.

За сезон 1959–1960 рр. колективом оперної студії було показано 19 вистав, відбулися концерти не тільки на сценах професійних театрів Львова, Великого залу консерваторії (нині Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської філармонії), але й інших сцен міста, зокрема Будинку культури працівників зв’язку, Палацу культури залізничників, актовому залі Львівського сільськогосподарського інституту, на літній сцені Львівського паровозо-ремонтного заводу.

З нагоди першої річниці з часу відкриття оперної студії 16 листопада 1960 р. колектив показав прем’єру опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. Опера йшла у чотирьох діях у редакції С. Людкевича. Він дописав третю (вставну) дію, де події розгорталися у палаці турецького султана. Постановча група (дириґент М. Лобанов, режисер В. Шевченко, художник П. Калиниченко, балетмейстер Н. Єгурнова, хормейстер Є. Вахняк, асистент дириґента С. Турчак, асистент хормейстера кандидат мистецтвознавства М. Антків, концертмейстери Л. Олексишин, Є. Терещенко, студенти: В. Лужецький (Карась), І. Третяк (Одарка), В. Чайка (Оксана), А. Гром (Андрій), Г. Клим (Султан), А. Правілов (Імам) та інші. Хор, оркестр, балет, у якому були задіяні студенти молодших курсів вокального факультету консерваторії, доклали усіх зусиль, щоб вистава вийшла цікавою і привернула увагу глядачів.

У жовтні 1961 р. відбулася прем’єра опери В. А. Моцарта “Викрадення із Сералю”, яку підготували дириґент М. Лобанов, режисер О. Гай, художник П. Кали­ниченко, хормейстер Є. Вах­няк, М. Антків, асистент дириґента С. Турчак, концерт­мейстери Л. Олексишин, Є. Терещенко, яка засвідчила творчу зрілість колективу, його потужний мистецький потенціал. Вистава користува­ла­ся успіхом у глядачів і була показана Львівським телебаченням, а також на сценах Львівського театру опери та балету, Дрогобицького і Тернопільського музично-драматичних театрів.

Наступними етапними роботами колективу стали прем’єри опер “Тарас Бульба” М. Лисенка (яку здійснили 19 листопада 1962 р. дириґент М. Лобанов, режисер А. Горчинський, художник Ю. Стефанчук, хормейстер М. Антків, балетмейстер М. Єгурнова, концертмейстери Л. Олексишин, А. Кузьміна, В.Налбандян) і “Травіата” Дж. Верді (у якій, крім згаданих дириґента, хормей­стера, балетмейстера і концертмейстерів, режисером-постановником виступив О. Гай, а художником – студент п’ятого курсу Львівського інституту декоративного і прик­ладного мистецт­ва І. Палаєв, асистентом дириґента – студент п’ятого курсу консер­ваторії І. Гамкало, асистентами хормейстера – О. Волинець і Т. Микитка). Значною подією у мистецькому житті міста стала прем’єра опери М. Римського-Корсакова “Царева наречена”, яка була показана 26 січня 1965 року на сцені Львівського театру опери і балету. Саме тоді починає співпрацю із студією Євген Лисик, що згодом стане одним із найвидатніших українських театральних художників.

Серед кращих вистав наступних років “Мадам Батерфляй” Дж. Пуччіні (1965), “Борис Ґодунов” М. Мусоргського (1965), “Тихий Дон” І. Дзержинського (1965), “Заграва” А. Кос-Анатольського (1967).

На початку 1967 року відновлюється попередній статус кафедри оперної підготовки як окремого підрозділу консерваторії. Наказом Міністерства культури від 2 лютого 1967 р. її завідувачем призначено О. Д. Гая.

Олександр Гай (1914–1996) – відомий український актор і режисер, професор народний артист України та СРСР, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Він закінчив школу-студію МХАТ-П у Москві (1932) та історичний факультет Львівського держав­но­го університету ім. І. Франка (1952). На кафедрі працював з 1949 р., деякий час очолював її колектив (1967–1973). Як режисер оперної студії здійснив постановки більшості вистав, серед яких “Весілля Фіґаро” та “Викрадення із Сералю” Моцарта, “Травіата” Верді, “Алєко” С. Рах­ма­ні­но­ва, “Жовтень” В. Мураделі, “Милана” Г. Майбороди та багато інших.

У 1968 році колектив оперної студії поповнюється новими працівниками. На роботу приходять Олександр Грицак, який разом з Юліаном Балухом очолює хор, та Іван Юзюк, який до червня 1970 р. здійснює керівництво симфонічним оркестром. Дбаючи про збереження класичного репертуару, вони багато працюють над поновленням “золотого фонду” – вистав “Царева наречена” Римського-Корсакова, “Чіо-чіо-сан” Пуччіні, “Травіата” Верді та ін.

У травні того ж року як дипломна вистава студентів-випускників А. Алексика (Мельник), Г. Паращук (Наташа), М. Гуринович (Княгиня), Я. Березяк (Ольга) та інших відбулася прем’єра опери Даргомижського “Русалка” за участю хору і оркестру Театру опери та балету під керівництвом дириґента І. Юзюка та режисера В. Жовтюка.

З вересня 1970 р. до вересня 1973 р. керівництво симфонічним оркестром оперної студії здійснював Ю. Балух. Тоді ж готується прем’єра опери П. Чайковського “Євгеній Онєґін” (травень 1971) під керівництвом дириґента Ю. Балуха, режисера В. Тітова, художників Є. Лисика та О. Зінченко за участю солістів А. Поги (Тетяна), М. Ключковської (Ольга), С. Степана, А. Липника, О. Чепурного (Онєгін), І. Нагірного, Я. Худобляка (Ленський), К. Ходосок (Няня), С. Ляшек (Ларіна), Я. Яремчука (Грємін), В. Дудара, О. Грунова (Зарецький), О. Разуменка (Тріке). Наступною роботою колективу стала прем’єра опери Г. Майбороди “Милана”, яка відбулася 7 грудня 1972 р., і котру підготували дириґент Ю. Балух, режисер О. Гай, художник М. Кипріян, балетмейстер В. Когут, хормейстер П. Ґудз, концертмейстри О. Поважна, М. Олійник. У сольних партіях виступили І. Нагірний, Ф. Федоров (Василь), Г. Чорноба (Милана), О. Чепурний, П. Пас­е­нюк (Мартин), І. Захарко (Йолан), Ю. Заставний (Щибак), П. Турянський (Козолап), О. Да­ниль­чук (Флейс), Я. Колодієв, В. Довгань (Климпуш), Л. Рижкова, Н. Свобода (Гафа), Л. Скобіна (Дівчина) та інші.

На жаль, часті зміни керівників творчих колективів, не сприяли стабільній творчій діяльності. Так, наприклад, протягом 1971–1972 рр. у хорі змінилося троє хормейстерів: О. Грицак, Т. Грушовський і, нарешті, П. Ґудз, який працював теж не довго (з вересня 1972 до грудня 1973). З січня 1974 р. керівництво хором бере на себе недавній випускник Львівської консерваторії М. Телішевський, який працює і сьогодні. Нерідко змінювались і керівники симфонічного оркестру та кафедри оперної підготовки. На зміну Ю. Балуху у вересні 1973 р. приходить заслужений артист України С. Арбіт. Виконуючим обов’язки завідуючого кафедрою стає заслужений артист України В. Кобржицький, відомий оперний співак, педагог, який очолює її до 1974 р., коли на цю посаду призначається О. Грицак.

Однак він скоро звільняється з цієї посади, і на його місце 17 лютого 1975 року призначається народний артист України І. Лацанич. З вересня 1977 р. до завідування кафедрою оперної підготовки знову повернувся О. Грицак і працював до кінця життя.

Заслужений діяч мистецтв України Олександр Грицак (1933–2001) після закінчення 1962 р. Львівської державної консерваторії ім. М.В. Лисенка працював головним хормейстером Львівського театру опери та балету. У 1970 р. переходить на роботу до консерваторії. З 1993 р. він – професор кафедри оперної підготовки. Першою виставою, що була здійснена колективом під його керівництвом стала опера Дж. Росіні “Севільський цирульник” за участю режисера В. Тітова, художника О. Зінченка, хормейстра М. Телішевського. Її прем’єра відбулася 20 травня 1974 р. Головні партії виконували Р. Вітошинський (Альмавіва), П. Шостак (Бартоло), О.Громиш (Базіліо), В. Михалевич (Фіорелло), Н. Свобода (Берта). Вистава користу­ва­ла­ся успіхом і надовго збереглася у репертуарі студії.

Особливої уваги заслуговує постановка опери Моцарта “Дон Жуан”, яку здійс­нили у січні 1977 р. дириґенти І. Лацанич та О. Грицак, режисер В. Дубровський, художник О. Зінченко, балетмейстер В. Когут, хормейстер М. Телішевський, концертмейстри О. Поважна, С. Жукова, М. Руденська. Відомо, що сценічне втілен­ня цієї опери геніального композитора не завжди під силу навіть деяким професій­ним театральним колективам через складність музичного матеріалу і особливо вокальних партій. Однак критика позитивно оцінила виставу, відзнача­ючи роботу постановників і виконавців сольних партій студентів І. Кушплера (Дон Жуан), Г. Довженка (Командор), М. Зубанич (Донна Анна), М. Шуневича (Дон Оттавіо), Г. Гавриш (Донна Ельвіра), В. Ковальчука (Лепорелло), М. Кривеня (Мазетто), Л. Кондрашевської (Церліна).

Не менш вдалою була і постановка опери П. Чайковського “Іоланта”, яку здійснила у квітні 1980 р. постановочна група у тому ж складі. У ній добре показали себе студенти Г. Довженко, О. Максаков (Рене), М. Саноцький (Роберт), А. Зорін (Водемон), Я. Винник (Ебн-Хакіа), Г. Вільха (Іоланта), В. Довгань (Альмерік), І. Равлюк (Бертран), В. Амзаєва (Марта), Л. Хороб (Бригітта), Н. Караман (Лаура).

У квітні 1981 р. репертуар студії поповнюється одноактною комічною оперою Ж. Офенбаха “Пригоди весільної ночі” (“Ключ на бруківці”), де у ролі дириґента і режисера-постановника разом з художником О. Зінченко, балетмейстром Л. Мари­ною виступив І. Лацанич. Вокальні партії співали Л. Хороб (Сюзон), Н. Петренко (Розіта), О. Теліга (Мартен), В. Довгань (Флоре­стан).

Продовженням цього репертуарного напряму стала наступна прем’єра – опера Д. Чімарози “Таємний шлюб”, яка відбулася 3 травня 1982 р. Її здійснили дириґент О. Грицак, режисер О. Гай, художник О. Зінченко, балетмейстер Е. Бутинець. У партії Джеронімо виступив О. Теліга, Лізетти – М. Митник, Фідальми – М. Караман, Кароліни – Н. Петренко, Графа Робінсона –Я. Винник, Паоліно – В. Пономаренко. Опера- буффа “Таємний шлюб”, яка своєю появою завершила майже столітній ювілей розвитку італійської комічної опери, – прекрасний навчальний матеріал для осягнення студентами сценічної та вокальної майстерності, і не дивно, що вона залишається у репертуарі студії дотепер і є однією з кращих вистав колективу.

До 100-річчя від дня народження видатного українського композитора К. Сте­ценка 23 травня 1982 р. була показана його моноопера “Іфігенія в Тавриді”, яку паралельно зі згаданою оперою “Таємний шлюб” підготували: дириґент І. Лацанич, режисер В. Тітов, хормейстер М. Телішев­сь­кий. Партію Іфігенії співала Л. Вальтерова.

Наступною виставою, яку колектив студії виніс на суд глядачів, була прем’єра комічної опери видатного сучасного грузинського композитора О. Тактакішвілі “Мусусі”, яка відбулася 26 грудня того ж року. Над нею працювали дириґент О.Грицак, режисер В. Дубровський, художник О. Зін­чен­ко, хормейстр М. Телішев­ський, балетмейстер В. Когут. Сольні партії виконували: Я. Винник (Петре), Л. Вальтерова (Феро), В. Ємець (Міха), Ю. Григор’єв (Дондло), Я. Коваль (Мати), Н. Неміш (1 плетуха), І. Болюбаш (2 плетуха).

Творча і концертно-виконавська діяльність колективу оперної студії не обмежується випуском нових вистав і повторенням діючого репертуару. Симфонічний оркестр і хор студії самостійно і разом з іншими професійними колективами Львова стали постійними учасниками більшості мистецьких заходів, що проводяться у місті до святкових дат. Разом із Заслуженою хоровою капелою України “Трембіта” хор студії бере участь у виконанні складних вокально-інструментальних полотен, серед яких кантата-симфонія “Кавказ” С. Людкевича у супроводі сим­фо­ніч­ного оркестру Львівської філармонії, “Реквієм” Дж. Верді з хором та оркестром Львівського театру опери та балету.

У радянські роки колектив оперної студії був змушений готувати і твори панівної тоді ідеологічно витриманої тематики, однак часто невисокого художнього рівня. До таких відносяться опери В. Мураделі “Жовтень”, К. Молчанова “А зорі тут тихі”, участь у постановці опери М. Кармінського “Десять днів, які потрясли світ” у Театрі опери та балету ім. І. Франка та інші.

Однак найбільш яскраві сторінки діяльності кафедри оперної підготовки та оперної студії припадають на 90-ті роки минулого століття, коли до їх репертуару одна за одною включаються забуті опери відомих українських композиторів “Купало” А. Вахнянина та “Роксоляна” Д. Січин­сь­кого в музичній редакції та інструментуванні народного артиста України, лауреата Націо­наль­ної премії ім. Т. Г. Шевченка М. Скорика і літературному опрацюванні лібретто Б. Стельмаха, а також перлини світової музики – опери “Шукачі перлин” Ж. Бізе і “Любовний напій” Г. Доніцетті. Їх здійснення дало можливість колективу вийти на нові творчі горизонти і серйозно заявити про себе у музично-театральному світі. Директором оперної студії у ці роки працював Ю. Ласовський.

Прем’єра опери А. Вахнянина “Купало” відбулася 21 жовтня 1990 р. Цікаві образи створили солісти С. Бень (Максим), Л. Чорна, Р. Яновська (Одарка), М. Пшеничка (Галя), В. Матвіїв, Б. Сікора (Степан), М. Заборський (Муезін), М. Мельничук (Селім), В. Дудар, В. Чібісов (Посол) та ін. Дириґент – заслужений діяч мистецтв України професор О. Грицак, режисер та художник – народний артист України та народний художник України, лауреати Національної премії ім. Шевченка Ф. Стригун і М. Кипріян. Хормейстери М. Телішевський та Б. Завойський, балетмей­стер В. Когут, концертмейстери О. Поважна, Е. Новодворська, Л. Корлякова зробили усе можливе, щоб вистава стала небуденним явищем у музичному житті України. Цьому сприяли і високий виконавський рівень оркестру, хору студії та студентів дириґентського факультету, а також хореографічної групи студентів вокального факультету Академії. Вистава була показана у Києві, записана у фонд Державної телерадіокомпанії.

Прем’єра опери Д. Січинського “Роксоляна” відбулася 14 грудня 1993 року. Саме ця дата стане визначальною, коли майбутні дослідники творчості композитора говоритимуть про її перше сценічне втілення, адже відомо, що до цього часу вона не була поставлена в жодному театрі. Постановочна група (дириґент О. Грицак, режисер М. Лукавецький, худож­ни­ки Т. Риндзак, О. Зінченко, хормейстер М. Телішевський, балетмейстер В. Когут) зуміли створити виставу, що дістала позитивну оцінку музичної громадсь­кості міста. Цьому немало сприяли і виконавці во­каль­них партій Г. Вільха, М. Заго­рулько, В. Стецик (Роксоляна), М. Заборський, К. Сятецький (Со­ліман), О. Сидір (Ібрагім), В. Чібісов (Блазень), М. Блаженко (Абдул-Баку), С. Магера, С. Сав­ран (Аглай-хан), Н. Кульчицька, Н. Чапля, О. Юркевич (Федора), М. Голинський, В. Кири­чен­ко, Р. Ко­вальчук (Данило) та інші.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. стало можливим дещо оновлювати програми та навчальні плани, а навіть вводити нові спеціальності. У Львівській консерваторії цим успішно скористались. Одним з найбільш цікавих звершень того часу стало відкриття акторського відділення при кафедри оперної підготовки, яке діяло з 1990 до 1998 р. Заняття вели відомі мистці, провідні актори Львівського драматичного театру ім. М.Заньковецької Федір Стригун (керівник відділення), Богдан Козак, Таїсія Литвиненко, Святослав Максимчук, Лариса Кадирова, яку згодом замінила Любов Каганова та ін. Було здійснено 2 випуски акторів по 10-12 осіб. Деякі з них, зокрема А.Сотнікова, О.Огородник, Н.Шепетюк, А.Козак стали популярними акторами львівських театрів, успішно провадять професійну діяльність. Ряд інших спеціальних предметів – історію музики, інструмент, сольфеджіо та ін. – викладали педагоги консерваторії, завдяки чому актори здобували фундаментальнішу музичну освіту.

У березні 2001 року (після смерті О. Т. Грицака) кафедру очолив заслужений артист України професор І. Юзюк, а керівництво симфонічним оркестром оперної студії узяв на себе його учень, дипломант ІІ Національного конкурсу дириґентів ім. С. Турчака Ю. Пороховник .

Іван Юзюк після закінчення у 1966 році Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка працював дириґентом Львівського театру опери та балету. З понад 60-ти вистав, які йшли під його орудою, у двадцяти чотирьох він виступив як дириґент-постановник. Серед них “Наталка Полтавка” М. Лисенка, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, “Катерина” С. Аркаса, “Назар Стодоля” К. Данькевича, “У неділю рано…” В. Кирейка, “Русалка” О.Даргомижського, “Царева на­ре­чена” М. Римського-Корсакова, “Євгеній Онєґін” П. Чайковського, “Зачарований замок” С. Мо­­нюшка, “Дон Паскуале” Г. Доніцетті, “Баядерка” та “Дон Кіхот” Л. Мінкуса, “Слуга двох панів” М. Чулакі, “Даремна обережність” П. Гертеля та ін. З 1968 року працював на кафедрі оперної під­го­товки, де здійснив постановку опери “Жовтень” В.Мураделі, вводи солістів (студентів-дипломантів) у виставу “Русалка” О.Даргомижського, що відбулася на сцені театру опери та балету, відновлення спектаклів “Мадам Батерфляй” Дж.Пуччіні та “Царева наречена” М.Римського-Корсакова. Серед його випускників відомі виконавці: народний артист України Р.Вітошинський, народний артист Росії А.Алексик, заслужені артисти Р.Лапко, Т.Казимирська, М.Москаленко, Б.Хідченко, Я.Войтюк та інші.

В 1974 році він переходить на кафедру хорового та оперно-симфонічного диригування.

Одночасно з 1989 по 2005 рік І. Юзюк – головний дириґент та художній керівник симфонічного оркестру Львівської філармонії. Він учасник багатьох міжнародних фестивалів “Віртуози” (Львів, 1990-2002 рр.), “Музика в Старому Кракові” (1996), а також у Варшаві (1993, 1994), Перемишлі (1995), Криниці (1996). Разом з оркестром здійснив гастрольні турне по Італії (1994, 1995), Швейцарії та Франції (1996).

І. Юзюк – автор музичних творів, серед яких музична казка “Веселі подарунки” та дитяча опера “Три товстуни”, що з успіхом йшли на сцені Львівського театру опери та балету.

Зараз на кафедрі оперної підготовки працює 11 викладачів і 6 концертмейстерів, серед яких народний артист України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка професор Б. Козак; заслужений діяч мистецтв України та Росії доцент М. Лукаве­цький; заслужені артисти України доценти Я. Колесса, М.Телішевський; заслужений діяч мистецтв України, доцент С. Бурко, заслужений працівник культури України, доцент О. Бобків, а також старші викладачі В. Дубровський, Г. Воловецька, концертмейстери Н. Витрикуш, О. Коваленко, О. Поважна, Л. Сидір, Ю. Солан­ський, Н. Тимняк.

 

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations