Кафедра історії музики

Історичні витоки:

Предмети теоретичного циклу, як сталі і обов’язкові, впроваджуються в консерваторії ГМТ  з часу директорства Кароля Мікулі. Він сам починав свою діяльність (1858) з викладання гармонії та композиції (цей предмет включав ряд інших теоретичних дисциплін) як випускник Паризької консерваторії по класу теорії музики Анрі Ребера. Його перу належать праці “Канон” та “Контрапункт”, написані німецькою мовою, які залишились у рукописі. Пізніше теоретичні дисципліни в консерваторії ГМТ перейняли Францішек Сломковський, Станіслав Нєвядомський та ін.

Свій внесок у розвиток українського музикознавства на переломі ХІХ – ХХ ст. зробив Анатоль Вахнянин, який досліджував роль Дмитра Бортнянського в українській культурі, порівняно з реформатором церковної музики Дж. П. Палєстріною (стаття “Два реформатори церковного співу”), звернувся до питань методики музичного виховання, створивши “Співаник для середніх шкіл” та ін. Як засновник і перший директор ВМІ, він дбав про належне викладання теоретичних дисциплін, запросивши для цього відомого польського композитора Яна Ґаля викладачем теорії і гармонії.

Як окремий напрямок гуманітарної науки, музикознавство у Львові вперше стало викладатись на філософському факультеті Львівського університету. 1912 року відомий дослідник давньої польської музики, музичний етнограф та педагог Адольф Хибінський  приїхав до Львова з метою організувати кафедру музикології у Львівському університеті. Завдяки його зусиллям та діяльності сформованого ним Інституту музикології (відповідник сучасної кафедри) у першій третині XX століття у Львові cформувалася потужна музикологічна школа, котра, спираючись на здобутки європейського історичного музикознавства, готувала високопрофесійних науковців у галузі музикознавства. Результатом її активної діяльності, що тривала майже 30 років, було виховання цілого сузір’я музикологів європейського рівня.

У 1932 році було здійснено реформу університетського навчання, впроваджено єдину систему маґістерських екзаменів.

Щоб отримати  ступінь магістра філософії треба було на протязі навчання здати ряд екзаменів, а саме: систематика музикології; акустика, фізіологія і музична психологія; музичні інструменти та їх історія; теорія і історія гармонії та контрапункту; теорія і історія музичних форм; загальна історія музики; музична етнологія; музична палеографія; методика досліджень історії музики; основи філософії та допоміжний предмет (побічний). Закінчивши, як мінімум, 11 триместрів, склавши екзамени і написавши маґістерську працю, можна було отримати ступінь маґістра.

У 1910-х – 1930-х роках у Львові фактично діяли дві музикознавчі школи: Адольфа Хибінського та школа Станіслава Людкевича. Варто підкреслити, що обоє навчались у західних (німецькомовних) університетах (Хибінський у Людвіга Тюїллі (Thuille) в Мюнхені, Людкевич – у Гвідо Адлєра (Adler) у Відні) майже одночасно (Хибінський з 1901 по 1908, Людкевич з 1905 до 1908). Звичайно, слід враховувати, що Хибінський в основному займався музиконавством і вихованням музикознавців, коло ж інтересів Людкевича було ширшим: багато уваги забирала композиція, культурно-просвітницька діяльність, керівництво ВМІ ім. М. Лисенка, курування його філій тощо.

Крім того, в польському середовищі, на тому ж філософському факультеті Львівського університету, працював Роман Інгарден, один із провідних європейських фахівців у галузі музичної естетики ХХ ст., учень Едмунда Гуссерля (доцент, з 1933 – професором Львівського університету, а з 1945 – професор у Кракові). Серед українців відзначаються такі високоосвічені музикознавці, як Борис Кудрик, що навчався у Віденському університеті на філософському факультеті, а також випускники Празької консерваторії Зіновій Лисько та Євген Цегельський, котрі надавали перевагу проблемам історії української музики, яку тоді треба було творити. Водночас вони репрезентували у Львові сучасне європейське бачення музикології як науки, були всебічно освіченими. Важливе місце в розвитку музикознавства займала музикознавча секція Союзу українських професійних музик, що стала діяти з 1934 р. Теоретичні дисципліни у Вищому Музичному Інституті в 30-х рр. вів також Микола Колесса.

Після об’єднання всіх попередніх навчальних закладів в один, кафедрою історії музики завідував Адольф Хибінський (1939–1941), а деканом історико-теоретичного факультету була Зоф’я Лісса. Після війни вони виїхали до Польщі і, як чільні дослідники і педагоги-музикознавці, заснували свої школи у Варшаві (Лісса) та Познані (Хибінський). Завдяки потужному науковому потенціалу та високому рівню фахової підготовки кафедра музикології стала одним з тих наукових закладів, на базі яких було створено музично-історичну та музично-теоретичну школу Львівської консерваторії. Формування професорського складу початково проходило досить бурхливо: на адресу відсутнього Хибінського звучали звинувачення у шовінізмі та українофобії. Лише невідомі і навіть сенсаційні для широкого загалу факти, які навів присутній Мирослав Антонович (голова студентського профкому), допомогли встановити справедливість – Адольф Хибінський був обраний професором Львівської державної консерваторії та завідувачем кафедри історії музики.

Незважаючи на організаційні проблеми, новостворена консерваторія відразу стала осередком музичної культури Галичини, у якому зібралися кращі наукові, педагогічні та виконавські сили. Перше засідання кафедри історії музики, очолюваної А. Хибінським,  відбулося 4 вересня 1940 року. Членами кафедри були Василь Витвицький, Зіновій Лисько, Борис Кудрик, Стефанія Лобачевська, Марія Щепанська, Зоф’я Лісса. Серед завдань, що стояли перед кафедрою, першочерговими були розгляд і затвердження плану наукової роботи членів кафедри та забезпечення матеріальної бази навчального процесу. Було заплановано віднайти велику збірку грамофонних платівок, котра була в Музикологічному Інституті університету до його закриття, організувати вокальний ансамбль давньої музики для ілюстрації лекцій, підготувати альбом світлин інструментів (цим зайнявся Хибінський), зібрати необхідну бібліотеку для кабінету історії музики.

З 1944 р. усі кафедри теоретико-композиторського факультету повністю відновили свою діяльність.

Коротка довідка про післявоєнних завідуючих кафедрою:

Станіслав Пилипович Людкевич (1879–1979) – завідував кафедрою історії, теорії музики та композиції з 1944 до 1966 р.

Роман Аполонович Сімович (1906–1984) – завідував кафедрою історії, теорії музики та композиції з 1966 до 1972 р.

Професор Арсеній Миколайович Котляревський (1910–1996) – працював у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка з 1951 до 1960 р., завідував кафедрою історії музики у 1953–1957 р., одночасно будучи проректором. Учень Р. І. Грубера в та І. А. Браудо по класу органа у Ленінградській консерваторії ім. М. А. Римського-Корсакова. Викладав історію зарубіжної музики. Основна сфера наукових інтересів – музика доби бароко, якій присвячені опубліковані у 1938 р. праці “Магніфікат Й. С. Баха” та “Іуда Маккавей Г. Ф. Генделя”. Крім того, вчений яскраво проявив себе як концертний виконавець-органіст. Серед його учнів – доктор мистецтвознавства Стефанія Павлишин.

Кандидат філософських наук професор Любов Олексіївна Баб’юк (нар. 1922) завідувала кафедрою історії музики з 1972 до 1986 р. Учениця О. М. Лисенка у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка та Ф. Ф. Єневича (аспірантура при Київському університеті ім. Т. Шевченка). Викладала естетику та історію зарубіжної музики. Кандидатська дисертація – “Питання соціалістичного змісту і національної форми у радянському мистецтві” (1955). В центрі її наукових зацікавлень були проблеми національних особливостей української музики, розвиток музикознавства в Галичині, зокрема наукові концепції Стефанії Павлишин, а також творчість західноукраїнських композиторів і виконавців ХІХ – ХХ ст. – Дениса Січинського, Станіслав Людкевича, Романа Сімовича, Євгена Козака, Дезидерія Задора, Анатоля Кос-Анатольського, Соломії Крушельницької, Марії Байко, Марії Крих, Лідії Шутко, Олега Криштальського, Володимира Ігнатенка та ін. Активно рецензувала музичне життя Львова на сторінках місцевої і київської преси.

Ярема Васильович Якуб’як (1942–2002) завідував кафедрою історії музики з 1986 до 1991 р.

Після відновлення діяльності консерваторії в 1944 р. на кафедрі історії музики працювали і створювали свої музично-історичні школи яскраві наукові особистості. Серед них доктор мистецтвознавства професор Стефанія Стефанівна Павлишин (нар. 1930). Навчалась у А. М. Котляревського у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка та П. О. Козицького (аспірантура при Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського). Працювала у навчальному закладі з 1954 до 1985 р. З 2002 р. – на посаді професора кафедри композиції (курс “Проблеми сучасної композиторської техніки”). Викладала історію зарубіжної музики, історію музики народів СРСР. Її стараннями був впроваджений семінар сучасної музики для студентів теоретико-композиторського факультету. У 1950-х–1960-х роках керувала роботою Студентського наукового товариства, ініціюючи ряд важливих науково-творчих акцій, зокрема постановки опер “Історія солдата” І. Стравинського та “Коронація Поппеї” К. Монтеверді. Вона однією з перших досліджувала проблеми західної музики ХХ ст., у тому числі авангарду, а також стильові напрямки української музичної культури, автор близько 20 монографій з історії зарубіжної і української музики. Кандидатська дисертація – “Творчість Д. В. Січинського” (1955), докторська дисертація – “Тенденції розвитку західної музики ХХ ст.” (1981).

Серед найважливіших тем наукових зацікавлень Стефанії Павлишин особливе місце займають проблеми сучасної композиторської творчості в усіх можливих аспектах – історико-соціальному, естетичному, філософському, чисто технічному. Вона розглядає мистецькі явища, які відкривали сучасну епоху в музиці: творчість американського композитора Чарлза Айвза, експериментальні пошуки метра нововіденської школи Арнольда Шенберґа, художні звершення останніх десятиріч, серед них стильову еволюцію американських авторів Джорджа Крамба, Джона Кейджа, Мортона Фелдмена та інших, приділяє особливу увагу слов’янським школам, зокрема польській і чеській. Окреме місце у її дослідженнях посідає українська музика, представлена в широкому і різноплановому історичному ракурсі – від галицької школи кінця ХІХ ст. до творчих звершень останніх років, поданих крізь призму світового мистецького процесу, у тісному взаємозв’язку з ним (але водночас трактованого як неповторний вияв національного духу), до найновіших процесів, які формують обличчя національної музичної культури сьогодення. Серед персоналій української музики в полі зору митця Д. Січинський, В. Барвінський,  С. Людкевич, В. Сильвестров, Г. Топольницький, молоді композитори Львова, діяч української культури О. Барвінський та ін. С. Павлишин активно рецензує сучасний композиторський процес, є членом оргкомітету Міжнародного фестивалю сучасної музики “Контрасти”.

Серед її учнів – доктори та кандидати мистецтвознавства Алла Терещенко, Богдан Луканюк, Оксана Шевчук, Віктор Козлов, Дагмара Дувірак, Світлана Церлюк, Наталія Швець.

Кандидат мистецтвознавства доцент Марія Леонтіївна Білинська (1912–1996) – навчалась у Львівському університеті як музикознавець у Адольфа Хибінського, паралельно закінчила філологічний факультет того ж університету з фаху “германістика”. Працювала на кафедрі в 1948–1984 роках. Викладала історію української музики, методику викладання музичної літератури, німецьку мову, була завідувачкою кафедри іноземної мови (1954–1964). Кандидатська дисертація – “Сидір Воробкевич. Життя і музична творчість” (1968). М. Білинська – музикознавець-історик з широким колом наукових зацікавлень, центральне місце в яких посідає західноукраїнська музична культура. Її перу належать праці, присвячені творчості буковинського композитора Ісидора Воробкевича, галицьких митців – композиторів і виконавців В. Матюка, С. Людкевича, Р. Сімовича, Я. Лопатинського, Ф. Колесси, А. Вахнянина, С. Крушельницької, А. Кос-Анатольського, Д. Задора, а також публікації, присвячені творчості М. Лисенка, Б. Лятошинського, характеристиці музичного життя Галичини ХІХ ст. тощо. Особливу увагу приділяла фольклорним мотивам у творчості українських та зарубіжних композиторів, сфері зв’язків літератури і музики (в руслі яких написані фундаментальні праці “Грає Кобзар, виспівує”, “Гете і музика”, сторінки музичної франкіани) та ін. Серед її учнів – кандидат мистецтвознавства Лідія Ханик.

Кандидат мистецтвознавства доцент Йосип Зельманович Волинський (1913–1985) – випускник історико-теоретичного факультету Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського. У Львові працював з 1945 до 1985 р. Викладав історію російської музики. Кандидатська дисертація – “Михайло Вербицький і розвиток української музики в Галичині в 20-х – 60-х рр. ХІХ ст.”. Незважаючи на те, що протягом багатьох десятиріч був пов’язаний виключно з курсом історії російської музики, у його науковому доробку важливе місце посідають праці, присвячені галицькій музичній культурі ХІХ ст., творчості М. Вербицького та І. Лаврівського, ролі Д. Бортнянського в музичній культурі Західної України, діяльності галицького музичного театру тощо. Музикознавець велику увагу приділяв творчості сучасних йому львівських композиторів, зокрема М. Колесси, А. Кос-Анатольського, Є. Козака тощо. Хоча Волинський щодо музичного мистецтва стояв на позиціях радянської ідеології, його доробок містить цікаву і важливу інформацію про музичне життя краю. Серед його випускників – кандидат мистецтвознавства Любомира Яросевич.

Кандидат мистецтвознавства доцент Любомира Володимирівна Яросевич (1924 – 2007). Учениця Й. З. Волинського у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, В. Д. Довженка (в аспірантурі при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського Академії Наук України).  Працює у консерваторії з 1974 р. Читає історію української музики, музичну критику, оперну драматургію, веде спеціалізацію. Кандидатська дисертація – “Леся Українка і музика (музика поезії, поезія в музиці” (1972). Напрямок наукових досліджень – історія української музики, зв’язки музики і літератури, особливо поезії Лесі Українки та музики, вокальне виконавство українських митців, україніка в діаспорі. Веде активну культурно-просвітницьку роботу, постійно виступає з популярними лекціями, готує радіопередачі. Була редактором серії підручників для музичних училищ “Українська музична література” (вийшли 1 та 2 томи). Серед її випускників – кандидати мистецтвознавства Н. Толошняк, І. Чоловська-Полякова.

Доктор мистецтвознавства професор Юрій Павлович Ясіновський (нар. 1944) – працював на кафедрі у 1974–2000 р. Відтоді очолює кафедру музичної україністики.

Кандидат мистецтвознавства доцент Дагмара Андріївна Дувірак (нар. 1952) працювала у консерваторії з 1989 до 1996 р. Учениця С. С. Павлишин та Л. О. Баб’юк у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, О. М. Костюка (аспірантурі при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського Академії Наук України). З 1998 р. – викладач приватної школи Мейпл Монтесорі в Онтаріо (Канада). Викладала історію української музики, вела семінар сучасної музики, історію зарубіжної музики. Кандидатська дисертація – “Тембро-динамічні аспекти музичного мислення. Взаємодія творчості і сприйняття” (1987). Сфера її наукових інтересів – історія української та світової музики ХХ ст., стильові напрямки другої половини ХХ ст.: авангард, постмодерн, а також сучасна музична педагогіка, зокрема система Монтесорі. В цьому руслі написані основні її праці, присвячені тембро-динамічним аспектам музичного мислення у творчості та сприйнятті, творчості сучасних українських композиторів, у тому числі й представників діаспори, Ігорю Стравинському та його українським зв’язкам, діяльності провідних музичних організацій, зокрема СУПроМу, ознакам постмодерну в сучасній культурі та ін. Активно рецензує творчість сучасних композиторів та події музичного життя в українській та канадській пресі, була організатором важливих мистецьких акцій в Україні і Канаді, зокрема – співорганізатором та членом дирекції ряду визначних музичних фестивалів і конкурсів: “Діалоги зі Стравинським” (1992, Львів-Луцьк), Фестивалю М. Лисенка у Львові (1992), Фестивалю пам’яті голодомору 1932–1933 рр. в Україні (1993, Львів), Фестивалю до 50-річчя СУПроМу (1994, Львів), Четвертого Міжнародного конкурсу ім. С. Людкевича (1995, Торонто) тощо. Серед її учнів – кандидат мистецтвознавства Роман Стельмащук.

Кандидат мистецтвознавства професор Олександра Сергіївна Цалай-Якименко (нар. 1931) з 2000 р. працює на кафедрі музичної україністики.

Крім них на кафедрі історії музики працювали викладачі та старші викладачі Віра Володимирівна Волкова, Тамара Євгенівна Коноварт та Лілія Арсенівна Дзюпина, вели окремі предмети (погодинно, як позаштатні викладачі) Оксана Романівна Паламарчук, кандидат мистецтвознавства професор Тамара Франківна Гнатів, Любов Олексіївна Козак, кандидат мистецтвознавства Оксана Михайлівна Мартиненко, Ольга Павлівна Осадця, Надія Михайлівна Масляк, Наталя Іванівна Самотос, кандидат мистецтвознавства Ірина Миколаївна Федорчук, доктор мистецтвознавства Олександр Володимирович Козаренко.

Особливо плідними в розвитку музично-історичної школи були 50-і – 60-і роки, коли на історико-теоретичному факультеті навчались такі відомі музикознавці і педагоги як Любов Коссак-Баб’юк, Марія Пшеничка-Загайкевич, Стефанія Павлишин, Богдана Фільц, Лєшек Мазепа, Любомира Мелех-Яросевич, Софія Грица, Іван Ляшенко, Алла Терещенко, Тамара Гнатів, Лідія Корній, Олександра Цалай-Якименко, Юрій Ясіновський, Тамара Коноварт. У 70-х – 80-х рр. на факультеті формувались як історики музики Лілія Дзюпина, Людмила Шульга, Дагмара Дувірак, Наталія Швець, Любов Кияновська, Наталія Толошняк, Марія Ярко, Ірина Чоловська-Полякова, Оксана Братців-Мартиненко, Юлія Юхимик, Ірина Федорчук.

Сучасний етап розвитку кафедри:

У 2007–2008 р. на кафедрі працювало 9 викладачів. Завідує кафедрою з 1991 р. доктор мистецтвознавства, професор Любов Олександрівна Кияновська (нар. 1955). Учениця В. М. Козлова у Львівській державній консерваторії ім. М.Лисенка, В. В. Задерацького та Н. О. Герасимової-Персидської (аспірантурі та докторантурі при Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського). Працює у консерваторії з 1987 р. Викладає загальну історію музики, музичну психологію, музичну соціологію, методику викладання музичної літератури, спеціалізацію. Кандидатська дисертація – “Функції програмності в сприйнятті музичного твору” (1985), докторська – “Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ–ХХ ст.” (2000). Сфера наукових інтересів – музична психологія, музична соціологія, педагогіка, історія української, зокрема галицької, музичної культури ХІХ – ХХ ст., зв’язки української композиторської школи з європейськими школами. Опублікувала коло 10 монографій та навчальних посібників, коло 200 статей в наукових збірках та журналах. Особливу увагу науковець приділяє психологічним аспектам музичного мислення, стильовим процесам в українській музиці, досліджує спадщину М. Вербицького, І. Лаврівського, О. Нижанківського, Д. Січинського, Й. Кишакевича, В. Барвінського, С. Людкевича, крім того – польських композиторів Галичини К. Ліпінського, К. Мікулі, М. Солтиса, А. Солтиса, Ю. Кофлера. Постійно звертається до творчих процесів сьогодення, до висвітлення творчості М. Колесси, М. Скорика, В. Камінського, О. Козаренка, Ю. Ланюка. Активно рецензує важливі події музичного життя України. Виступає на міжнародних конференціях у Німеччині, Австрії, Польщі, Словаччині, Словенії, Швейцарії, Чехії. Під її керівництвом захистило кандидатські дисертації 15 аспірантів та пошукувачів, серед них педагоги ЛНМА ім. М. Лисенка, ректор, професор І.М.Пилатюк, О.Письменна, М.Жишкович, М.Липецька, О.Пилатюк, З.Ластовецька, І.Антонюк та ін..

Член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства професор Ала Костянтинівна Терещенко (нар. 1938). Учениця С. С. Павлишин у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, М. П. Загайкевич (в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського при Національній Академії Наук України). Працює з 1997 р. Провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського при Національній Академії Наук України. Була проректором з наукової роботи Київської дитячої академії мистецтв. Веде керівництво курсовими роботами з загальної історії музики, спеціалізацію. Кандидатська дисертація на тему “Українська радянська вокально-симфонічна творчість” (1971), докторська – “Українська радянська кантата і ораторія” (1985). Напрямок наукових досліджень – сучасна українська музика та музична педагогіка. У науковій роботі особливу увагу приділяє монументальним хоровим жанрам кантати та ораторії в українській музиці, творчості представників галицької музики ХХ ст. – А. Кос-Анатольського, Р. Сімовича, С. Людкевича та ін. Особливе місце у сфері її наукових інтересів посідає театральна музика, зокрема діяльність Львівського оперного театру, якій присвячена окрема монографія, а також творчий шлях видатного оперного співака Анатолія Солов’яненка. Пропагує українську музику на численних міжнародних конференціях в Україні та за кордоном, зокрема на конгресах МАУ. Бере активну участь у підготовці енциклопедичних видань України, рецензує події музичного життя. Під її керівництвом захистили кандидатські дисертації педагоги ЛДМА ім. М. В. Лисенка Н. О. Дика та В. І. Заранський.

Член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства професор Михайло Євстахійович Станкевич (нар. 1948). Учень О. Р. Тищенка в Київському державному художньому інституті, Р. В. Чугай (аспірантурі при Львівській філії ІМФЕ ім. М. Рильського). Працює з 2000 р. Предмет – історія образотворчого мистецтва. Кандидатська дисертація – “Українські витинанки” (1986), докторська – “Українське художнє деревообробництво ХVІІ–ХХ ст.” (1995). Напрямок наукових досліджень – історія українського декоративно-ужиткового мистецтва (художнє дерево, витинанки) в усіх регіонах України, історія українського образотворчого мистецтва, дизайн. Автор підручника “Декоративно-прикладне мистецтво” (у співавторстві з Р. В. Чугай), монографій і статей. Завідуючий кафедрою історії, теорії культури Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.

Доктор мистецтвознавства, професор кафедри Наталя Владиславівна Швець (нар. 1955). Учениця С. С. Павлишин у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, Л. С. Данько (в аспірантурі при Ленінградській державній консерваторії ім. М. А. Римського-Корсакова). Працює у консерваторії з 1978 р. Предмети – загальна історія музики, оперна драматургія, семінар сучасної музики, спеціалізація. Кандидатська дисертація – “Стильові тенденції розвитку української симфонічної музики (на прикладі камерної симфонії)” (1984). Напрямок наукових досліджень – розвиток жанрів у сучасній музиці, діяльність українських виконавців, проблеми музичних стилів. Веде активну критичну діяльність, рецензує концерти та мистецькі акції у Львові. Працює над докторською дисертацією на тему “Проблеми пізнього періоду в композиторській творчості”. Під її керівництвом захистило кандидатські дисертації 4 викладачі ЛНМА ім. М.Лисенка: Б.Мочурад, О.Беркій, О.Лучанко, Н.Вакула.

Старший викладач Людмила Петрівна Шульга (нар. 1951). Учениця С. С. Павлишин у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Працює у консерваторії з 1976 р. Вона викладає історію зарубіжної музики, семінар сучасної музики, лекторську практику. Напрямок наукових досліджень – драматургія сучасної опери, симфонізм ХХ ст., історія російської музики, тенденції сучасного музикознавства.

Старший викладач Роман Степанович Стельмащук (нар. 1965). Учень Д. А. Дувірак у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, Б. М. Фільц (в аспірантурі при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського Національної Академії Наук України). У консерваторії працює з 1997 р. Веде історію зарубіжної музики, музичну літературу, історію естрадних стилів.  Напрямок наукових досліджень – сучасна українська музика та її композиційні техніки, зарубіжний авангард в музиці, мультимистецькі явища в сучасній культурі. Кандидатська дисертація – “Модерністичні тенденції у творчості українських композиторів Львова 20-30-х р.р. ХХ ст.: естетичні та стильові ознаки в контексті епохи” (2003). Бере активну участь у здійсненні мистецьких проектів з 2003 року – керівник Фестивалю давньої музики у Львові.

Старший викладач Зоряна Миколаївна Ластовецька-Соланська (нар. 1980 р.). Учениця Л.О.Кияновської у Львівській державній музичній академії ім. М.Лисенка, у неї ж закінчила аспірантуру. В музичній академії працює з 2004 р. Веде історію світової музики, музичну соціологію, лекторську практику. Напрямок наукових досліджень – музична соціологія, музична психологія, сучасна українська музика. Кандидатська дисертація – «Музичні цінності та потреби в сучасному культурному континуумі України» (2007).

Старший викладач Беркій Ольга Володимирівна (нар. 1971) Учениця Н.В.Савицької у Львівській державній музичній академії ім. М.Лисенка, у неї ж закінчила аспірантуру. В музичній академії працює з 2004 р. Веде історію світової музики. Напрямок наукових досліджень – духовна музика, сучасна зарубіжна і українська музика. Кандидатська дисертація – «Stabat Mater в аспекті жанрово-стильової еволюції» (2006).

Всі права захищено © Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, 2015
Створено Inneti Innovations