Бібліотека

Бібліотека Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка є однією з найбільших і давніх музичних збірень у Західній Україні, важливим навчальним центром та науковим осередком музичної історії краю. У 1939 році бібліотека отримала статус державної, коли згідно Постанови №1545 Ради Народних комісарів «Про організацію <…> музичних закладів» було об’єднано матеріальні бази попередніх існуючих у Львові музичних закладів вищого типу. Проте історія формування її фондів, опосередковано віддзеркалюючи культурне та музичне життя Львова, західних областей України, а також – Австрії, Німеччини, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини та ін., є значно давнішою і охоплює кілька століть.

Фонди бібліотеки включають понад 183 000 одиниць: книжкові та нотні видання, рукописи, рукописні копії, епістолярії, фотоматеріали, науково-методичні розробки, дипломні та магістерські роботи, дисертації, автореферати дисертацій та періодика. Нещодавно започатковано фонд електронних видань.

У 1939 р. до складу фондів бібліотеки частково увійшли чесленні колекції:

• попередніх навчальних музичних закладів Львова: музичних шкіл ім. І.Падеревського, ім. М.Солтиса, концесіонованої школи Сабіни Каспарек, Навчальної жіночої семінарії, гімназії св. Анни, консерваторії Галицького (Польського) музичного товариства, консерваторії ім. М.Солтиса, консерваторії ім. К.Шимановського, Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, Університету Яна Казимира, Інституту музикології львівського університету та ін.;
• львівських концертних музичних інституцій: Товариства св. Цецилії, Галицького (Польського) музичного товариства, Товариства друзів церковної музики, театру С.Скарбка, Жидівського музичного товариства, Гармонії, Гармоніуму, Лютні, Барда, Еха, Бояна, Торбана, Бандуриста та ін.;
• персональні колекції: К.Мікулі, С.Стажинського, В.Вшелячинського, А.Хибінського, К.Парнасової, А.Нєментовської, К.Тарнавської, М.Щупачкевич, Р.Орленка-Прокоповича, Г.Оттавової, Б.Франке, Й.Кишакевича, М.Шаєвича, В.Барвінського, Р.Савицького, З.Лиська та ін.
• немузичних львівських закладів: Клубу урядовців пошти і телеграфу, Хору офіцерів резерву, Водолічниці доктора А.Маєвського, Любителів музики працівників залізниці та ін.

Крім цих колекцій у бібліотеці зберігаються:

• колекція ранніх церковних видань, серед яких унікальні давні трактати латинською мовою: Agenda seu ritus ceremoniarum ecclesiasticarum (1591), Altera pars ritualis de ceremoniis ecclesiasticis (1634), Musicae compendium (1645), Rudimenta musicae choralis (1761). Серед давніх кириличних книг – Ірмологіон 1766 р.
• колекції давніх львівських друкарів: Піллерів, К.Вільда, Яблонських, Губриновича і Шмідта, Зейфарта і Чайковського, Г.Альтенберга, Б.Полонецького, В.Задуровича та ін.;
• колекція автографів музикантів, яка налічує близько 700 імен, охоплює період від 1826 р. до наших днів і є важливим джерелом для встановлення музичних контактів Львова. Серед них – Й.Бароні-Кавалькабо, Ж.Рукгабера, Ю.Ельснера, Я.Ярмусевича, Ф.Ліста, К.Ліпінського, К.Мікулі, С.Монюшка, Дж.Россіні, А.Хибінського, М.Менцінського, Й.Кишакевича, Г.Топольницького, М.Вериківського, В.Барвінського, П.Козицького, Н.Нижанківського, Р.Савицького, Ю.Криха, Н.Рахліна, М.Канерштейна та ін.

Серед рідкісних видань – ряд таких, що збереглися у світі в єдиному примірнику: J.Jarmusiewicz. Choral gregorianski rytualny, historycznie objasniony (1834); Nowy system muzyki, czyli Gruntowne objasnienie melodyi, harmonii i kompozycyi muzykalnej (1843). Різні енциклопедичні видання вказують, що примірники обох знаходяться лише в єдиному примірнику у Польській бібліотеці в Парижі; зовсім невідомі в музикознавстві праці: J.Baszny. Collection polonaises, valses, galoppe, mazures et cotillons (1832); L.Marek. Nowe cwiczenia na fortepiano dla pozyskania prawidlowego uderzenia I rozwiniecia techniki (1892).

Серед цінних рукописів – твори Ж.Рукгабера, К.Мікулі, Я.Ярмусевича, Т.Тіца, Ю.Хомінського та ін.
В числі інших у бібліотеці зберігалися рукописи В.Барвінського. Їх в лютому 1948 р. за наказом партійного керівництва та не без участі тодішнього тимчасово виконуючого обов’язки ректора, Л.Брескіна, було спалено просто у подвір’ї консерваторії. Пізніше, post factum, (у 1951 р.) В.Барвінський був змушений підписати документ, у якому вказано: “...дозволяю знищити мої рукописи”. Бібліотека була позбавлена безцінних рукописів, а українська музична культура назавжди втратила більшість творів видатного композитора. Сьогодні окремі твори В.Барвінського, вивезені свого часу далеко за межі України і тому врятовані, повернулися в Україну з різних куточків світу: з архіву Любки Колесси (Канада) повернулася Фортепіанна соната, з Аргентини – Фортепіанний концерт.

Знищення рукописів В. Барвінського – не єдина трагічна сторінка в історії бібліотеки. Не менш болісним став у 1975 р. вимушений акт передачі у спеціальні фонди бібліотеки Академії Наук України ім. В.Стефаника колекції першодруків та рукописів українських композиторів. Це – 2307 примірників творів Б.Вахнянина, І.Воробкевича, М.Гайворонського, Й.Кишакевича, Б.Кудрика, І.Лаврівського, І.Левицького, М.Лисенка, Я.Лопатинського, Я.Мандичевського, О.Нижанківського, Д.Січинського, Г.Топольницького. Колекція рукописів, що її примусово передали у спеціальні фонди, сьогодні була б одним з найбільших скарбів бібліотеки.

Крім рукописів у бібліотеці зберігається близько трьох тисяч рукописних копій відомих європейських (Ю.Ельснітца, Л.Кокнена, Ж.Зібера, Я.Зігмунта, Я.Пачека та ін.) та місцевих переписчиків (Я.Рукгабера, К.Ліпінського, К.Мікулі, С.Бурси, Я.Кохановського та ін.). Рукописні копії, зокрема, розповіли, як у Львові святкували 200 роковини від дня народження Й.С.Баха (1885). Силами різних хорових та оркестрових колективів вперше у Львові було виконано, крім інших, монументальні твори Magnificat, Matthaus-Passion Й.С.Баха, а також Messia Г.Ф.Генделя. Видань цих творів у Львові не було, тому музиканти Галицького Музичного Товариства власноруч переписували партитури, хорові і оркестрові голоси, на яких зазначали прізвища хористів та оркестрантів. Для встановлення персонального складу хорів та оркестрів товариств певних років ці записи стали важливими документальними свідченнями.

У бібліотеці зберігається понад 5700 прижиттєвих видань композиторів XVIII-XIX ст., виданих в рік їх написання. Серед них – твори Г.Ф.Генделя, К.В.Глюка, Й.Гайдна, В.А.Моцарта, Л.ван Бетховена, П.Монсіньї, К.Спонтіні, К.М.Вебера, Дж.Россіні, Л.Боккеріні, М.Огінського, Я Галлюса, К.Ліпінського та багатьох інших. Особливу цінність представляють філіграни М.Артаріа 1771 р. Збірка К.Ліпінського Muzyka do Piesni polskich i ruskich ludu galicyjskiego (1833) є одним із перших видань, у якому вміщено записи українських народних пісень.

Унікальну історичну частину у фондах бібліотеки складають зібрання дидактичного та навчального репертуару. Насамперед це давні церковні підручники, якими користувалися монахи у львівських монастирях., праці енциклопедичного типу XVII ст., серед яких – «Основи музики» Р.Дес-Картеса (1645), яка є безпосереднім продовженням раціоналістичної філософії Декарта і присвячена математичному обґрунтуванню ладів та інтервалів. Серед пізніших – унікальні першодруки підручників з усіх нещодавно утворених консерваторій Європи (Париж, Брюссель, Ляййпціг, Болонья): Ш.Катель «Гармонія», підручники з сольфеджіо Л.Курубіні, Дж.Крещентіні, сольного співу Ф.Ламперті, О.Пансерона, з оркестровки Г.Берліоза, школи гри на скрипці, фортепіано, фаготі, органі. Важливу частину тут складають перші українські підручники видань 1920-х років: І.Левицького “Основи теорії музики” (1921) та “Популярна наука гармонії” (1929); С.Людкевича “Загальні основи музики” (1921) та “Матеріяли до науки сольфежу” (1927); Ф.Якименка “Практичний курс науки гармонії” (1925), українські переклади теоретичних праць М. Римського-Корсакова, здійснені Федором Стешком.

З 1990-х років до бібліотеки надходять приватні зібрання від викладачів академії: Б.Антківа, М.Білинської, І.Ганича, О.Герасименк, І.Жука, О.Казакова, Т.Карпатської, Н.Кашкадамової, В.Камінського, Л.Кияновської, О.Криштальського, М.Крушельницької, М.Лемішка, М.Логойди, Л.Мазепи, Я.Матюхи, М.Оберюхтіна, Г.Павлія, В.Флиса, Я.Якубяка, Ю.Ясіновського та ін. та від громадян, що проживають у діаспорі. Фонди поповнилися цінними виданнями: із США (бібліотека Володимира Цісика – 458 томів унікальних партитур, з Чікаго – “The New Encyclopedia Britanica” у 32-х томах, 1994 р.); від Р.Савицького-молодшого – повне зібрання музичної енциклопедії “The New GROWE Dictionary of Music and Musicians” у 20-ти томах; свої твори надiслав М.Федорів; з Франції (дарунок від видавництва Musika Rara) – 146 партитур камерно-інструментальних творів; з Австрії надійшли духовні та світські твори А.Гнатишина; з Німеччини за посередництвом д-ра. Л.Кияновської “Die Musik in Geschichte und Gegenwart” у 17-ти томах (1989).

Колекції бібліотеки ЛНМА ім. М.В.Лисенка є важливими не лише у значенні свідоцтва культурно-історичного процесу в нашому краї. Насамперед вони засвідчують роль музичної культури Львова як вагомої частки загально-європейських духовних здобутків і її сумірності у збереженні мистецьких скарбів з найбільшими культурними центрами Європи.

Першим завідувачем бібліотеки у 1939р. став Зенон Йосипович Попель (1888-1956), який обіймав цю посаду до 1952 р. Крім завідування бібліотекою, він входив до складу журі Першого Краєвого конкурсу хорів Галичини, присвяченого столітнім роковинам від дня народження Т.Г.Шевенка, був секретарем СУПроМу, брав активну участь у діяльності хорового товариства “Боян”, де співав і був секретарем. З власної ініціативи безкорисливо переписував ноти для найшвидшого виконання, від руки тиражував поголосники для хористів. У бібліотеці зберігаються численні рукописні копії З.Попеля: хорові твори С.Людкевича, Б.Вахнянина, Й.Кишакевича, Б.Кудрика, А.Рудницького. Артистично і художньо виконані їх титульні сторінки. Маючи добрий нотний почерк, З.Попель готував музичні приклади для авторів публікацій у тодішні періодичні видання.

Ярослава Олександрівна Колодій (1911-1978) завідувала бібліотекою від 1952 до 1975 р. Закінчила у 1935 р. гуманітарний факультет Львівського університету, отримала диплом маґістра філософії. Пройшла курс музиколоґії у проф. А.Хибінського, який високо її цінував. Пізніше навчалася на фізико-математичному відділі Варшавського інституту “Педаґоґіум”. У консерваторії працювала спочатку на посаді бібліотекаря, завідувача кабінетом історії музики, читала лекції з загальної історії музики, акустики, бібліографії і бібліотекознавства. За роки її керівництва у бібліотеці запроваджено наукове опрацювання фондів, велася робота з обліку давніх видань. Та найважливішими у її діяльності були два напрями: укладання (разом з бібліографом А. Струтинською) “Матеріалів до нотографії та бібліографії” Є. Козака, А.Кос-Анатольського, М.Колесси (видані 1974 р.) та розробка класифікації музикознавчої літератури для музичних бібліотек (кінець 1950-х р.) За цією класифікацією бібліотека розміщує і систематизує свої фонди дотепер. За принципове прагнення повноти та об’єктивності інформації при виданні покажчиків, а також за збереження у фонді заборонених тодішньою владою творів українських композиторів (зокрема гімну М.Вербицького “Ще не вмерла Україна”), її було звинувачено в буржуазному націоналізмі, ворожому ставленні до соціалістичної ідеології, а у 1975 р. звільнено з посади.

Антоніна Казимирівна Струтинська (1907-1978) закінчила факультет слов’янської філології Львівського університету у 1931 році. Викладала в різних навчальних закладах Львова латинську, українську, польську мови, була старшим науковим співробітником Інституту мовознавства у Львові (1944–1948), брала участь в укладанні і виданні польсько-українського словника. У роки сталінських репресій зазнала тяжких поневірянь – 5 років провела в таборах Челябінської та Кемеровської областей. У 1955 р. була реабілітована. Працювала на посаді бібліографа з 1965 по 1973 р., крім того – викладала у консерваторії українську мову. “Я мав безличність в очах тодішньої влади, – згадує М.Колесса, – що взяв її на роботу, бо таким не можна було давати працю в навчальному закладі, але вона була великою українською патріоткою”. А.К.Струтинська автор публікацій на музичні та філологічні теми, покажчика “Композитор Микола Колесса” (1974 р.).

Керівництво бібліотекою здійснювали Людмила Петрівна Шульга (закінчила історико-теоретичний факультет ЛДК ім. М.Лисенка, музикознавець). На посаді завідувачки бібліотеки працювала в 1975–1976 роках. З вересня 1976 року працює ст. викладачем кафедри історії музики.
Леся Іванівна Котюк – закінчила історико-теоретичний факультет ЛДК ім. М.Лисенка, музикознавець. На посаді завідувачки бібліотеки працювала в 1976 – 1986 роках. З грудня 1987 р. працює музичним редактором Львівського телебачення, президент Ваґнерівського товариства.

Ірина Миколаївна Антонюк – закінчила історико-теоретичний факультет ЛДК ім. М.Лисенка, музикознавець. У бібліотеці працює з 1984 року. На посаді завідувачки бібліотеки – з 1986 р. У 2008 р. захистила дисертацію на здобуття ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Колекції бібліотеки Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка у світлі історико-культурного процесу краю».

У бібліотеці працювали і продовжують роботу Уляна Василівна Сеньківська (1965–1973, ІФУ, філолог), Ярослава Іванівна Леськів (1970-2006, ЛДУ, філолог), Христина Зеновіївна Ратич (1966–1973, ЛДУ, філолог), Ольга Григорівна Іванчук (з 1972, ЛДУ, філолог), Елеонора Йосипівна Спітковська-Васильєва (1978–1989, ЛДК, музикознавець), Олександра Миколаївна Симотюк (з 1977, ЛДК, музикознавець), Наталя Степанівна Бублик (з 1977, КДІК, бібліограф), Марія Василівна Валько (з 1980, ДДПІ, хоровий дириґент), Ярослава Остапівна Семотюк (1980–1989, ЛДК, музикознавець), Марія Еміліївна Кобулей (з 1983, ЛДК, музикознавець), Уляна Миколаївна Білан (1983–1993, ЛДК, музикознавець), Галина Василівна Мединська (з 1986, ЛДК, бандуристка), Галина Миколаївна Попенко (1987–1996, ЛДК, музикознавець), Роксоляна Емануїлівна Мисько (1987–1999, ЛДК, музикознавець), Людмила Михайлівна Краснюк (з 1988, ЛДК, музикознавець), Оксана Степанівна Захарчук (з 1989, ЛДК, музикознавець), Володимир Петрович Пасічник (1990–1998, ЛДК, композитор), Наталя Іванівна Безугла (з 1992, ЛДК, музикознавець).

У структурі бібліотеки три підрозділи:

• відділ абонементу, читальний зал і книгосховище;
• відділ комплектування та наукової обробки літератури;
• відділ бібліографії та каталогізації.

З 2008 р. бібліотека одержала статус наукової.

На базі видань, рукописів, рукописних копій та численних колекцій з 2008 р. створено архівний фонд бібліотеки, до якого увійшли давні матеріали до 1939 р.

Колектив бібліотеки завершує роботу над укладанням карткового каталогу давніх видань та працює над створенням електронної версії каталогу та картотек.